Під деревом зеленим
- Автор: Гарди Томас
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0303-3
- Переводчик: Марія Головко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Під деревом зеленим». Краткое содержание книги:
— Так, розумію. Дякую і вам за розуміння, сер. Охо-хо! Досить мені отак зігнутися, і кров у голову так і б’є! — сказав Ройбен, піднімаючись. Він із силою встромив ручку в чорнильницю, мало не пробивши дна, щоб вона вже точно не впала.
Хвилини спливали одна за одною, а з ними зростала й цікавість музикантів у коридорі. Дік, якому ця затія і так не дуже подобалася, скоро змучився стояти і пішов до школи. Боячись здатися неввічливими, музиканти, напевно, так би і не зробили жодних спроб з’ясувати, що відбувалося в кабінеті, якби ручка священика не впала на підлогу. Переконані, що шум, викликаний пошуковою операцією, був не чим іншим, як запеклою бійкою, музиканти геть забули про всілякі там манери і кинулися до дверей, які були лише злегка причинені. Отже, коли містер Мейболд випростався й підвів очі, то побачив у дверях містера Пенні у повен зріст, над його головою — обличчя і плечі Мейла, над ним — чоло й очі Спінкса, під рукою Спінкса — трішки лиця Боумана й частини інших облич і голів — загалом із десяток пар очей, які горіли нетерпінням дізнатися, що ж тут сталося.
Містер Пенні, як це буває з емоційними чоботарями і не тільки, бачачи, що священик дивиться на нього і нічого не говорить, вважав своїм обов’язком сказати хоч щось. Однак він ще з півхвилини мовчки витріщався на містера Мейболда, поки йому в голову прийшла хоч якась думка.
— Пробачте, сер, — сказав він, із превеликим співчуттям дивлячись на обличчя священика, — але у вас кров на підборідді — вочевидь, ви порізалися, коли брилися цього ранку, і рана знову кровоточить.
— Це, мабуть, через те, що ви нагиналися, — припустив візник, теж із превеликою цікавістю розглядаючи підборіддя священика. — Якщо нагнутися, то свіжі рани можуть знову відкритися.
Старий Вільям підвів очі й собі втупився в підборіддя священика, яке кровоточило. Навіть Ліф відступив від книжкової шафи на два-три кроки і з відкритим ротом зачудовано споглядав за цією оказією.
— Боже правий! — поспішно сказав містер Мейболд, рясно червоніючи, і провів по підборіддю рукою, а потім витягнув хустинку і витер кров.
— Отак, сер, набагато краще, зовсім непомітно, — сказав містер Пенні. — Якщо знову почне кровоточити, прикладіть трохи вовни з капелюха — все як рукою зніме.
— Я дам вам трохи зі свого, — у великодушному пориві сказав Ройбен, — мій капелюх не такий новий, по ньому і видно не буде.
— Ні, ні, що ви, не треба, — запротестував містер Мейболд.
— Сильно порізалися? — спитав Ройбен, подумавши, що доцільно буде проявити співчуття.
— О ні, зовсім трохи.
— Так іноді буває, сер. Під час гоління рука може здригнутися, і як тільки подумаєш, що так можна і поранитися, — от вам одразу і поріз.
— Я все думаю про те, коли ж провести заміну, — сказав містер Мейболд. — Зараз, ви кажете, зарано, але до Різдва ще надто довго чекати. Напевно, краще нам зупинитися десь на півдорозі. Я пропоную на Михайла чи десь у той час, коли буде зручно нам всім. Не думаю, що аж так обов’язково, аби це була якась святкова неділя.
— Добре, сер. Ніколи не можна мати все, що хочеш. Від імені хору я пристаю на вашу пропозицію, — візник знову торкнувся свого уявного капелюха, і всі музиканти повторили цей жест. — Тож вирішено, на Михайла ми поступимося місцем молодому поколінню.
— На Михайла, — підтвердив священик.
— Кажеш, він нормально це сприйняв? — спитав Мейл, коли музиканти піднімалися схилом пагорба.
— Він повівся достойно, — підтвердив візник. — Я радий, що ми йому все сказали. Хоч це нічого особливо й не змінило, але все-таки добре, що сходили. Він цього не забуде. Так, він дуже добре це сприйняв. От скажімо, це дерево — то священик, я стою тут, а тато сидить у кріслі — он там, де той камінь. “Деві, — каже мені Мейболд, — я не хочу силоміць змінювати музичні традиції церкви”.
— Гарно сказано, хоча слова — то лише порожній звук.
— Таки гарно, нічого не скажеш. Усе залежить від того, — ніби по секрету сказав Ройбен, — як за людину взятися. До кожного треба вміти знайти підхід. І до королев, і до королів. Часом до чоловіків підхід знайти не легше, ніж до жінок, а це вже про щось та й свідчить.
— Оце вже точно! — пробурмотіли собі під ніс усі, кого вдома чекала дружина.
— Священик Мейболд розмовляв зі мною, ніби з добрим другом, навіть більше — як із названим братом. Сам по собі чоловік він непоганий. От тільки слухає кого не треба, тому нас і виганяють.