Фірма
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7498-87-1
- Переводчик: Анжела Асман
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Фірма». Краткое содержание книги:
Ломакс нарешті кинув слухавку.
— То ж ви — Мітч Мак-Дір! Радий знайомству.
Вони потисли один одному руки.
— Взаємно, — мовив Мітч. — У неділю я бачився з Реєм.
— У мене таке враження, наче я вас знаю багато років. Ви дуже схожі з Реєм. Він про це казав. І все про вас розповідав. Думаю, про мене він вам теж розповідав. Колишній полісмен, відсидів за зґвалтування. А Рей вам пояснив, що то зґвалтування лиш формальне, що дівці було сімнадцять, а вигляд мала, як на двадцять п’ять, і що мене підставили?
— Щось таке згадував. Ви ж знаєте, Рей не балакун.
— Він крутий чувак. Я йому життям зобов’язаний, чесно. Мене там мало не прибили, коли дізналися, що я коп. Та він заступився, навіть негри відступили. Він уміє врізати, коли захоче.
— Він — єдина моя рідна душа.
— Так, я знаю. Коли роками сидиш з мужиком у камері вісім на дванадцять футів, то все про нього знатимеш. Про тебе він годинами розповідав. Коли я вийшов на волю, про юридичну школу ти тільки мріяв.
— Я її закінчив у червні цього року й пішов працювати у фірму «Бендіні, Ламберт і Лок».
— Ніколи про таку не чув.
— Ця фірма має справи з податками та корпораціями, розташована на Фронт-стріт.
— Я веду чимало справ для юристів через їхні розлучення. Наглядання, фотографування, як приміром, оце, вишукую різний бруд, що згодиться в суді, — він балакав швидко, різко, скорочуючи і слова, і речення. Ноги в ковбойських чоботях хвацько виставив на стіл, як на виставку. — І ще я веду пару справ на замовлення юристів. Якщо раптом натраплю на цікаву справу з аварією чи про тілесні ушкодження, то вже винюхую, кому б ту інформацію вигідніше продати. От і придбав цю будівлю. Ось де гроші закопані — тілесні ушкодження. Юристи собі забирають сорок відсотків компенсації. Сорок відсотків! — він сердито похитав головою, наче не міг навіть повірити, що у місті живуть такі жадібні юристи.
— У вас погодинна оплата?
— Тридцять доларів за годину, плюс видатки. Он минулої ночі я в своєму фургоні шість годин просидів коло готелю «Холідей інн», бо чекав, коли ж то чоловік клієнтки разом зі своєю сучкою вийде, мав зробити більше фотографій. Шість годин. Це сто вісімдесят доларів за те, що висидів на своїй дупі, роздивлявся хтиві журнальчики й чекав. І за вечерю гроші теж заніс у рахунок.
Мітч так уважно його слухав, наче й самому хотілося таким зайнятися.
У дверях виникла голівка Теммі. Вона повідомила про те, що йтиме додому. Сперта хмарка диму впливла слідом, і Мітч одразу повернувся до вікна. Вона гупнула дверима.
— Добра дівка, — сказав Едді. У неї з чоловіком проблеми. Водій вантажівки, а корчить із себе Елвіса Преслі. Чорну гриву відростив. Начесав кок, відпустив бакенбарди. Нап’яв чорні окуляри у золотій оправі, які були в Елвіса. Коли нікуди не їде, то сидить де-небудь біля трейлера і мліє від записів, або переглядає ті жахливі фільми. З Огайо сюди вони переїхали тільки тому, що цей клоун хоче бути поближче до могили свого Короля. Ти вгадай, як його звати.
— Поняття не маю.
— Елвіс. Елвіс Аарон Гемфіл. Після смерті Короля рок-н-ролу він офіційно змінив власне ім’я. У дешевих нічних клубах міста виступає в амплуа Елвіса Преслі. Якось я побачив його ввечері. Натягнув білий костюм в обтяжку, куртка до пупа розстебнута. Усе б нічого, коли б у нього попереду пузо не теліпалося. Жалюгідне видовище. А голос пискливий, нагадує вереск індіанського вождя, який співає й танцює довкола вогнища.
— А проблеми які?
— Жінки. Ти не повіриш, скільки приїжджає до міста фанаток Елвіса. Всім кортить подивитися, як цей блазень зображає Короля. Вони кидають на сцену свої плавки, труси й панталони, пошиті для здоровенних гладких дуп, а він ними стирає піт із чола й кидає назад у залу. Повідомляють номери своїх кімнат у готелях, і є підозра, що йому колись таки закортить побути жеребцем, зіграти роль Елвіса до кінця, та я його на цьому поки що не впіймав.
Мітч навіть не міг придумати, що б на це відповісти. По-дурному всміхнувся, наче історія була й справді неймовірною. Одначе Ломакс його зрозумів.
— Що, з дружиною проблеми?
— Ні, нічого такого. Я маю знайти інформацію про чотирьох людей. Троє мертвих, один живий.
— Цікаво. Я слухаю.
Мітч вийняв із кишені блокнот.
— Гадаю, ви розумієте, що все це конфіденційно.
— Звісно. Все конфіденційно, як і у вас із клієнтами.
Мітч згідливо кивнув, та в голові промайнула думка: навіщо той розповів історію Теммі.
— Отже, все конфіденційно, — повторив він.
— Ну, я ж вам сказав. Ви повинні вірити.
— Тридцять доларів за годину?
— Для вас — двадцять. Ви ж — від Рея.
— Дуже дякую.
— Хто ці люди?
— Ті троє, що померли, вони були юристами у нашій фірмі. Роберт Ламм у результаті нещасного випадку загинув на полюванні в Арканзасі, десь у горах. Його два тижні не бачили, тоді знайшли з кулею в голові — такий висновок експертизи. Більше нічого не знаю. Елліс Кнаусс загинула в аварії в 1977 році тут, у Мемфісі, вважають, що винен п’яний водій. Джон Мікел наклав на себе руки у 1984-му. Тіло знайшли в його кабінеті, поряд з пістолетом і передсмертним листом.
— Це все, що відомо?
— Все.
— А що саме шукаєте?
— Я хочу дізнатися якомога більше про те, чому і як вони загинули. Обставини смерті кожного з них. Хто розслідував. Будь які питання, що лишилися без відповідей, що викликають підозру.
— А що ви підозрюєте самі?
— Наразі нічого. Поки що лише цікавість.
— Здається, це більше, ніж цікавість.
— Окей, нехай більше, ніж цікавість. Наразі так і залишимо.
— Це справедливо. А хто такий четвертий чоловік?
— Його ім’я Вейн Тарранс. Він — агент ФБР в Мемфісі.
— ФБР!
— Це вас турбує?
— Так, це турбує. І я беру по сорок доларів на годину за копів.
— Згоден.
— Що ви хочете виявити?
— Перевірте його. Скільки він вже тут перебуває, як довго працює агентом, яка в нього репутація.
— Це нескладно.
Мітч зібрав нотатки і вклав до кишені.
— Скільки це займе часу?
— Близько місяця.
— Гаразд.
— Як, ви сказали, називається ваша фірма?
— «Бендіні, Ламберт і Лок».
— А ті двоє, які влітку загинули...
— Вони працювали у фірмі.
— Є якісь підозри?
— Ні.
— Я просто запитав.
— Послухайте-но, Едді. З цим усім треба бути дуже обачним. Мені не дзвоніть ні додому, ні на роботу. Десь через місяць я сам вам зателефоную. Є підозра, що за мною стежать. І дуже уважно.
— Хто?
— Якби ж то я знав.
13
Ейвері з усміхом переглядав роздруковані на комп’ютері дані обліку.
— За жовтень ти покрив рахунками у середньому шістдесят одну годину на тиждень.
— Я думав, там шістдесят чотири, — відповів Мітч.
— І шістдесят один теж добре. По правді, у нас ще ніколи новачки не давали таких високих показників першого ж року. І все це законно, чи не так?
— Так, я нічого не підтасовував. Я міг би досягти і вищих показників.
— Скільки годин на тиждень ти працюєш?
— Вісімдесят п’ять — дев’яносто. Міг би нарахувати й сімдесят п’ять, якби схотів.
— Я б тобі цього не радив, принаймні поки що. Ще викличеш ревнощі наших молодших співробітників. А вони за тобою уважно стежать.
— Хочете, щоб я зменшив темпи?
— Звісно, що ні. Ми з тобою й так на місяць відстаємо. Мене лиш непокоїть тривалість твого робочого дня. Я просто стурбований цим, ось і все. Майже всі нові співробітники спрагло кидаються на роботу — працюють по вісімдесят, по дев’яносто годин на тиждень, та за кілька місяців запал ущухає. У середньому лишається шістдесят п’ять — сімдесят годин. Але в тебе, схоже, надзвичайний запас сил.