Володар жахів. Характерницька сила

— Ти куди? — з-під ковдри піднялася скуйовджена Юркова голова.

— Туди, — буркнув Ярик, але тут же пожалкував про свою нестриманість, — до десятника піду. У підземелля вертаюсь. Там Світланка, пам’ятаєш, я тобі про неї розказував?

— Чекай, я з тобою, — Юрко квапливо виплутався з ковдри й поспіхом почав натягувати штани й сорочку, — а звідки знаєш?

— Сон мені приснився, — тихо відповів Ярик і сам відчув, як воно несерйозно прозвучало. Доки Юрко одягався й намагався якось пригладити волосся, що зі сну стирчало в усі боки, Ярослав роздумував, як це йому логічно й переконливо розповісти десятнику про свій сон.

Пройшовши через сіни, хлопці вийшли на подвір’я. Новий день зустрів їх легким осіннім запахом перших пожовклих листків і ріденьким туманцем, ранкове холодне повітря миттю пробралося під одяг, примусивши здригнутись і щільніше прикритися одягом, ховаючи руки й шию. З дерев’яного хліва почулося коров’яче мукання й лагідний жіночий голос. Ярослав рішуче попрямував туди, коротко пояснивши на ходу:

— Спитаю, де розмістили десятника Ворона.

Пригнувшись, хлопці позаходили в дерев’яний корівник. Господиня доїла одну з трьох бурих корів, що розмістилися в окремих стійлах. Зачувши кроки, стривожено підняла голову, в очах плескалося занепокоєння.

— Щось трапилось?

— Ні-ні, доброго ранку, — поспішив Ярослав заспокоїти жінку, — усе гаразд. Ось шукаємо десятника. Ви не знаєте, де його розмістили?

— Чому ж не знаю, — тривога щезла з обличчя господині, вона розслабилась і заусміхалась, — далі по вулиці, через три хати, по цій же стороні. Там ще поряд криниця стоїть — наші вуличани постаралися, цього літа викопали, цямриння різьбою прикрасили, птахами, квітами, дах із соломи зробили — не пропустите!