Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– НЕЛЬСОН! – крикнув він. – ДЖОРДЖ НЕЛЬСОН! ОБЕРНИСЯ Й ДИВИСЯ НА МЕНЕ, МУДИЛО!
Джордж Т. Нельсон крутнувся. Рука опустилася до руків’я пістолета, але одразу відскочила, тільки-но він побачив, що сам на прицілі. Натомість він поклав руки на стегна й підняв погляд на сходи суду, на яких стояв Френк Джуетт, а дощ скрапував йому з носа, з підборіддя й дула краденого пістолета.
– Застрелиш мене? – запитав Джордж Т. Нельсон.
– Ще й як застрелю! – гарикнув Френк.
– Отак просто пристрелиш мене, як собаку?
– А чого ні? Ти заслужив!
На Френків подив, Джордж Т. Нельсон усміхався й кивав.
– Ая, – погодився він, – я іншого й не очікував від сцикливого уйобища, яке лізе в будинок друга і вбиває беззахисну маленьку пташку. Саме те, чого я й очікував. Тому вперед, чотириоке хуйло ти сцикливе. Стріляй у мене, і закінчимо з цим.
Над головою прогриміло, але Френк цього не почув. За десять секунд вибухнув банк, і це він також заледве почув. Він був надто зайнятий боротьбою з власною люттю… і ошелешенням. Ошелешенням від того, наскільки нахабним, сміливим, наглухо нахабним виявився мсьє Джордж Т. Довбодятел Нельсон.
Урешт-решт Френкові вдалося зірвати замок із язика.
– Убив твою птаху, так! Насрав на фотку мамки твоєї, знову так! А от що ти зробив, га? Що ти зробив, Джордже, окрім того, що влаштував усе, щоб я втратив роботу й ніколи більше не працював у школі? Господи, та мені пощастить, якщо я в тюрму не загримлю! – Він відчув у цьому абсолютну несправедливість, і сяйнув раптовий чорний спалах усвідомлення. Наче втер оцет у свіжу подряпину. – Чому ти просто не прийшов і не попросив у мене гроші, якщо тобі їх треба? Чому просто не прийшов і не попросив? Ми б могли щось придумати, мразь ти придурошна!
– Я не знаю, про що ти! – гукнув у відповідь Джордж Т. Нельсон. – Знаю тільки, що ти дуже сміливий, коли треба вбити мацюпусіньку папужку, але на те, щоб зійтися зі мною в чесній бійці, яйця в тебе замалі!
– Не знаєш, про що… ти не знаєш, про що я? – розплювався Френк.
Дуло «лами» ходором ходило. Він не міг повірити, що отой на тротуарі може бути таким нахабою, просто не міг у таке повірити. Отак стояти тут однією ногою на тротуарі, а іншою, по суті, у вічності й відверто брехати…
– Ні! Не знаю! Зеленого поняття не маю!
Киплячи від люті, Френк Джуетт опустився до дитячої реакції на таке обурливе й зухвале заперечення.
– Не пизди, бо дам пизди!
– Сцикло! – кмітливо відповів Джордж Т. Нельсон. – Сцикунець! Папуговбивця!
– Шантажист!
– Псих! Ствол сховай, псих! Давай чесно битися!
Френк вишкірився на нього згори вниз.
– Чесно? Чесно з тобою битися? Та що ти знаєш про чесність?
Джордж Т. Нельсон підняв порожні долоні й помахав пальцями, демонструючи Френкові.
– Та більше, ніж ти, судячи з усього.
Френк розкрив був рота, щоб щось відповісти, але не спромігся. Йому тимчасово заціпило через порожні долоні Джорджа Т. Нельсона.
– Уперед, – промовив Джордж Т. Нельсон. – Ховай ствол. Зробимо це як у вестернах, Френку. Якщо в тебе, звісно, є для цього яйця. Виграє той, хто швидший.
«А чому б і ні, – подумав Френк. – Чому б, нахуй, і ні?»
Йому тепер не особливо є заради чого жити, так чи інакше, і якщо йому більше нічого не світить, то хоч покаже старому «другові», що не боягуз.
– Добре, – погодився він і заклав «ламу» за пояс своїх штанів. Простягнув руки перед собою, зовсім трішки здійнявши їх над руків’ям пістолета. – То як ми зробимо, Джорджику-шморчику?
Джордж Т. Нельсон залибився.
– Ти спускайся сходами, – сказав він. – А я підніматимусь. Як знову загримить грім…
– Добре, – погодився Френк. – Хай буде. Поїхали.
Він почав спускатися сходами. Джордж Т. Нельсон став підніматися.
Щойно Поллі помітила попереду зелений навіс «Необхідних речей», як вибухнули похоронний зал і перукарня. Спалах світла і розрив звуку були немислимі. Вона побачила, як уламки вивергаються з епіцентру вибуху, ніби астероїди в фантастичному кіно, й інстинктивно пригнулася. І добре, що так вчинила: кілька шматків дерева і сталевий важіль з крісла № 2 – крісла Генрі Джендрона – врізалися в лобове скло її «тойоти». Важіль з дивним голодним дзижчанням пролетів через салон і вилетів через заднє вікно. Бите скло прошипіло крізь повітря широкою хмарою на передньому сидінні.
«Тойота», водійка якої була не в змозі крутити кермо, підскочила на тротуарі, врізалася в пожежний гідрант і зупинилася.
Поллі сіла, покліпала очима й вирячилася крізь діру в лобовому склі. Вона побачила, як хтось виходить із «Необхідних речей» і прямує до однієї з трьох автівок перед крамницею. У заграві полум’я, що палахкотіло з іншого боку вулиці, вона легко впізнала Алана.