![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Вогнедан спробував ворухнути рукою. Веданг опустився на коліна перед ложем і взяв його руку в свої.
— Ну, — сказав, — з поверненням, милий брате… Брате Вогнедане… Я вже й не чекав.
— Не діждуть, — мовив Вогнедан квітанською говіркою, — вони думали зламати чистокровного… Мені соромно було б перед мертвим Світляном, і всіма замученими квітанцями, аби я там хоч вуста розтиснув, або дозволив собі вмерти опісля звичайної хльости.
— Ти багато не говори, — всміхнувся Дракон, — ти лежи собі… Видужуй, милий брате…
— О, — сказав Вогнедан стиха, — ти говори ще… Зви мене милим братом… Щоб я забув… той твій голос, і те, як почвара з твоїм голосом топтала мене ногами…
Мечислав стиснув зуби. Ратимир все ще очікував своєї долі… Все в тій же коморі. Його годували… З ним ніхто не говорив, окрім Ольга, котрий допитав зрадника першого ж дня. Веданг навіть не наближався до комори, аби не спокуситися, але чув краєм вуха від Мирослава Іровита, що зрадник від невизначеності своєї долі потроху божеволіє і часом виє, ніби справжній вовк.
— Ти його не згадуй, — сказав Дракон врешті, - хочеш, я навіть голос зміню, аби ти не хвилювався? Або мовчатиму…
— Ні, - аж жалібно мовив Вогнедан, — говори зі мною, Руженичу… Говори
— Може ти хочеш пити? — спитав Мечислав, — тут ось вода з медом. Добра така водичка.
— Брате, — сказав чорногорець, — ти не повіриш, але я зголоднів мов пес… Тут нічого немає поїсти?
Зраділий Веданг розбудив Вербену, аби спитати, що можна давати їсти воскреслому з мертвих. Відьма одразу послала на кухню Терночка Лелега за курячим бульйоном. Біля Вогнедана вже сиділа Вишенька, тримаючи його за руку.
— Бідна дитино, — шепотів Вогнедан, — оце стільки часу ти мене доглядала? Моя хороша Вишенька… Одужаю — покажу тобі Боговладу… Ти ж тут вперше?
Вишенька лише ронила сльози на його забинтовані руки. Тим часом ворухнулася на своєму ложі Дана. Мечислав, котрий якраз підійшов до неї, зустрів її погляд, твердий не по-дівочому, і усміхнувся щасливо:
— Моя дівчина-воїн, — вимовив, — тепер я вірю — він житиме. Ти отямилась, кохання моє…
— Брат говорив з тобою? — вимовила Дана.
— Він навіть їсти попросив, — ознаймив Веданг радісно, — уяви собі, говорить, що зголоднів, немов собака… Це ж перша ознака одужання…
— А що йому даватимуть?
— Бульйон з куркою…
— Тоді замов дві порції… І я хочу встати… Де Терночок? Моїх покоївок і одяг…
Вербена спробувала заперечувати, але Дана також була упертою, незгірше за стрийну. Врешті дійшли до згоди — Дана одягнеться, пообідає за столиком поруч Вогнедана і відпочиватиме у кріслі, а не в остогидлому ліжку.
Оскільки покоївки мали розпочати вбирання панночки, Веданга вигнали до віталеньки, де його радісними вигуками зустріли найближчі. Мечислав дивився на друзів і ледве їх впізнавав. Звідкись тут взявся Дарин, тоді Веданг згадав про його повернення… Зорик… Аж сірий від добровільної втрати крові Горицвіт… Близнята Лелеги… Богдан…
— Побратими, — сказав Дракон, — скоро підніметься корогва Пардів… Вірите?
— Авжеж, — мовив Богдан, — хоча я вже був зневірився. Кажеш, їсти попросив?
Принесли обід… Дана їла сама, сидячи за столиком. Вогнедана Вишенька поїла з чашки. Юнак поволі ковтав бульйон, а опісля миттєво заснув. На розхвильовані розпити Вишеньки Вербена відповіла, що так і має бути.
Веданг нарешті пішов до своєї спочивальні, упав на ложе і заснув теж. Проспав він дві доби. Коли прибіг опісля того до брата, то вже з порога побачив, що в спочивальні тільки його ложе — Дана перебралася до себе. Поруч сиділа незламна Вишенька і рівним голосочком продовжувала читати «Сувій Сіллура». Вогнедан зустрів приятеля тінню усміху на блідому обличчі. Але це був таки усміх, а не смертна судома.
— Проб’ємося, — пробурмотів Дракон.
Щоправда, подальші події були не такими вже й веселими. Отрута таки надвередила юнаку щось в середині. Він не відчував ніг, і ледве міг ворушити руками. Не міг утримати навіть ложки — годували його навпереміну Мечислав з Вишенькою.
Та князь Чорногорський і не думав здаватись. Ледве він трохи зміцнів, то наказав зібрати всіх, хто дбав про нього ці страшні тижні. Вербену з Вадимиром, найближчих, замкову челядь, старших Лелегів — Ольга з Білозіром. Не забув навіть про Терночка.
— Мої рідні, - прошепотів він, обдивившись присутніх, — я вдячний вам за вірність. Ви всі допомогли мені здолати смерть. Це могутній ворог, але він відступає… Моє життя було свічею на семи вітрах — лише завдяки вашому піклуванню вона горить і досі.