Війна і мир 1-2

Анна Михайлівна часто їздила до Карагіних, будучи партнершею матері, а тимчасом роздобувала певні довідки про те, що давалося за Жюлі (давались обидва пензенські маєтки та нижньогородські ліси). Анна Михайлівна зворушено і з покорою волі провидіння дивилася на витончену печаль, що пов'язувала її сина з багатою Жюлі.

— Toujours charmante et mélancolique, cette chère Julie[525], — казала вона до дочки. — Борис каже, що він відпочиває душею у вашому домі. Він так багато зазнав зневіри і такий чутливий — казала вона до матері.

— Ах, мій друже, як я прив'язалася до Жюлі останнім часом, — казала вона синові, — не можу тобі описати! Та й хто може не любити її? Це така неземна істота! Ах, Борисе, Борисе! — Вона замовкала на хвилину. — І як мені жаль її maman, — говорила вона далі, — сьогодні вона показувала мені звіти і листи з Пензи (у них величезний маєток), і вона бідолашна все сама одна: її так обманюють!

Борис ледь помітно усміхався, слухаючи матір. Він лагідно сміявся з її простодушної хитрості, але вислухував і іноді випитував її уважно про пензенські й нижньогородські маєтки.

Жюлі вже давно чекала освідчення від свого меланхолійного залицяльника і готова була прийняти його; але якесь таємне почуття відрази до неї, до її пристрасного бажання вийти заміж та до її ненатуральності, і почуття жаху перед зреченням можливості справжньої любові ще зупиняло Бориса. Строк його відпустки вже кінчався. Цілі дні і кожен божий день він проводив у Карагіних, і кожен день, міркуючи сам з собою, Борис казав собі, що він завтра освідчиться. Але в присутності Жюлі, дивлячись на її червоне обличчя і підборіддя, майже завжди обсипане пудрою, на її вологі очі і на вираз обличчя, що виявляв повсякчасну готовість з меланхолії відразу ж перейти до неприродного захвату подружнього щастя, Борис не міг вимовити вирішального слова; незважаючи на те, що він уже давно в уяві своїй вважав себе власником пензенських та нижньогородських маєтків і розподіляв використання прибутків з них. Жюлі бачила Борисову нерішучість, і іноді їй спадало на думку, що вона огидна йому; але зараз же жіноча самоомана підказувала їй утіху, і вона казала собі, що він ніяковіє тільки від кохання. Меланхолія її, проте, починала переходити у дратівливість, і незадовго перед Борисовим від'їздом вона розпочала здійснення рішучого плану. У той самий час, як кінчалася Борисова відпустка, у Москві і, певна річ, у вітальні Карагіних з'явився Анатоль Курагін, і Жюлі несподівано облишила меланхолію і стала дуже весела й уважна до Курагіна.