ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Така точка зору передбачає, що кожен із нас може з легкістю стати героєм або лиходієм, залежно від того, які ситуативні чинники на нас впливають. Тому дуже важливо зрозуміти, як можна обмежувати, стримувати і запобігати ситуативним і системним силам, які спонукають декого з нас до соціальної патології. Але для будь-якого суспільства не менш важливим є створювати «героїчні образи». Для цього необхідно нагадувати людям, що кожен з нас — герой, який чекає своєї години, готовий почути заклик і вчинити по совісті, коли настане вирішальний момент. І вирішальне питання для кожного з нас полягає в тому, щоби діяти, допомагати іншим чи ні. Тож приготуймо лаврові вінки для всіх тих, хто відкриє в собі джерело прихованих сил і чеснот, які дадуть їм змогу йти вперед і кинути виклик несправедливості і жорстокості, у відповідності зі своїми принципами і цінностями.

Великий обсяг досліджень, присвячених ситуативним детермінантам антисоціальної поведінки, який ми тут розглянули, підтверджений дослідженнями Мілґрема про владу авторитету, а також Стенфордським в’язничним експериментом, які переконливо демонструють, що нормальних, звичайних людей можна спонукати робити неймовірно жорстокі дії проти невинних[599]. Однак у цих дослідженнях, як і в багатьох інших, завжди була не лише більшість, яка слухалася, підлаштовувалася, підпорядковувалася, піддавалася переконанням і спокусі. Була і меншість, яка чинила опір, заперечувала і не підкорялася. У певному сенсі героїзм — це і є здатність чинити опір потужним ситуативним силам, які так легко вловлюють у свої тенета більшість людей.

Чи відрізняються ті, хто чинить опір, від тих, хто сліпо підкоряється?[600] Чи вони схожі на Кларка Кента, чий пересічний вигляд приховує надзвичайні здібності Супермена? Анітрохи. Наша концепція банальності героїзму стверджує, що герої моменту не надто відрізняються від більшості, від тих, хто піддався спокусі. Поки що немає багато емпіричних досліджень, якими можна обґрунтувати подібні твердження. Героїзм — непросте явище, воно насилу піддається систематичному вивченню, опирається чітким визначенням і збору даних «по гарячих слідах». Героїчні вчинки непередбачувані, і оцінити їх можна тільки після того, як вони були здійснені. Оскільки героїв зазвичай розпитують через місяці або роки після того, як героїчний вчинок був здійснений, не існує ніяких досліджень-прогнозів того, що фотограф Анрі Картьє-Брессон називав «вирішальним моментом» героїчного вчинку[601]. Треба зізнатися, ми не знаємо, на чому ґрунтуються рішення героїв, коли вони вирішують зробити ризикований вчинок.