Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Така тотожність, з одного боку, є плідним теоретичним висновком, з другого боку, вона дуже обмежує саму концепцію модернізму. Книжка Чани Кронфелд «На марґінесах модернізму. Децентрування літературної динаміки» (1996) серйозно полемізує з Делезом і Ґватарі, які, по суті, зводять малу літературу до опозиційної літератури в рамках великої.
«Модернізм відомий своєю пов’язаністю з марґіналом, вигнанцем, „іншим“. Однак типово, що репрезентативними прикладами цієї марґінальності є письменники, які стали канонічними високими модерністами»[1047]. Так само типово, що вони писали найпоширенішими євопейськими мовами — англійською, французькою та німецькою — і перебували в «головному лінґвістичному і геополітичному ключі». Однак що робити з письменниками, які перебувають поза головним лінґвістичним полем, і з модернізмами, які є справді марґінальними (на марґінесі марґінесу)? Йдеться про арабський, єврейський, японський, російський та ін. модернізми. Теорія Делеза і Ґватарі зменшила їхні шанси на обговорення в рамках як марґінальних літератур, так і модернізму. Сама Чана Кронфелд присвячує своє дослідження тим модерним письменникам німецькомовного світу і єврейського походження, які обрали мовою свого письма не німецьку, як Кафка, а, як у випадку Авраама Бен-Їцхака (1883—1950), іврит. Таким чином, у цьому виявився «максимальний акт модерністської опозиційності», полеміка з європейським модерністичним проектом, що її представники так званого центрального модернізму не могли зрозуміти. Крім того, Бен-Їцхак своїм вибором мови закрив собі дорогу до модерністичного канону, який, втім, продовжував описувати себе, як «по-справжньому малий, по-справжньому міжнародний модернізм»[1048]. Після великого теоретичного вступу про модернізм Чана Кронфелд досліджує феномен єврейського (писаного на івриті) модернізму в XX столітті.
Окрім теоретичних питань модернізму, центральними питаннями в цьому сенсі є питання канонізації і рецепції. Одна з таких праць — дослідження Сьюзен Кастильйо «Нотатки з периферії. Марґінальність у північноамериканській літературі і культурі» (1995), в якій авторка простежує закони, за якими в рамках певної літератури одні явища канонізуються, а інші марґіналізуються. Вона, зокрема, аналізує феномени таких авторів, як Едит Вортон (марґіналізована своєю жіночістю), Тенесі Вільямс, сприйняття якого американською критикою утруднилося з появою в його творах гомосексуальної тематики, чи авторів індіанського походження, марґіналізованих їхньою етнічною тематикою.
Якщо перейти до української літератури, то, хоч би з якого боку ми до неї підходили, ці аспекти аналізу могли б бути плідними. Якщо поглянути на нову українську літературу (після Івана Котляревського) як на широкий історико-культурний феномен або дискурс, то в ньому можна виявити декілька центрів і марґінесів. По-перше, існував зовнішній центр — російська література, до якої українська література впродовж довгого часу була провінційним і марґінальним додатком. По-друге, внутрішній центр формувався навколо ідеологічної доктрини народництва і його естетичної парадигми.
Якщо говорити про першу опозицію (російське/українське), то, хоча поняття «марґінес» і «провінція» вжито через кому, вони не однорідні, а скоріше навпаки — протилежні. Марґінес — продуктивний, провінція — безплідна. Марґінес передбачає динамічну опозицію, провінція — повторення.
У цьому сенсі цікаво розглядає українсько-російські літературні зв’язки в рамках теорії рецепції Григорій Грабович. «…Марґіналізація, — зазначає він, — чи не всього українського стає відворотною стороною наростаючої і щораз аґресивнішої русифікації»[1049].
За Грабовичем (що видається цілком справедливим), виникнення українського світу означало його марґіналізацію в рамках російського, яка завершилася повною автономією наприкінці XIX сторіччя, коли українська література почала шукати нові зразки і центри вже не на російському Сході, а на європейському Заході.
1047
Kronfeld Ch. Oh the Margins of Modernism. Decentering Literary Dynamics. — University of California Press, 1996. — P. 2.
1048
Там само. — C. 17.
1049
Грабович Г. До історії української літератури. — К., 1997. — С. 128.