Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Поскільки залучення російських антикомуністичних сил до протибольшевицької боротьби є одним із головних елементів західньої концепції єдиного фронту, то й визвольні рухи поневолених народів мали б служити інтересам згаданої концепції Вони мали б, як уже сказано, пристосувати свою концепцію і політику до плятформи спільного з москалями фронту, отже, в нашому випадку, відмовитися від самостійности України або хоч відкласти це питання аж до часу повалення комунізму. Революційно-визвольні сили поневолених народів у СССР мали б вести свої дії і боротьбу в рамках т зв. всеросійського чи «всесоюзного» фронту під домінуючим керівництвом москалів. У цей спосіб мали б, мовляв, бути невтралізовані протилежності між національними самостійницькими силами та російськими антикомуністичними але імперіялістичними елементами. Викликане від такого всеросійського могутнього руху враження мало б мовляв, притягати москалів з протирежим-ними настроями та активізувати їх до боротьби.
Впродовж десятки років спостерігаємо безнастанні намагання американців провести свій плян у життя. Вони від нього не відступають, не зважаючи на його безуспішність на відтинку самостійницьких сил поневолених народів. Це показує, як глибоко закорінена згадана концепція в політичних колах США.
З другого боку, український визвольний рух, ОУН та співзвучні з нею національні сили, на спілку з національно-визвольними рухами інших поневолених Москвою народів, теж доказали непохитність у своїх принципових основах, отже нема підстав для ілюзій західньої політики, що ще може вдатися приєднати національно-визвольні сили до спільного фронту російських імперія-лістів. Але концепція Заходу одного протибольшевицького фронту з засади пристосована тільки до участи в ньому москалів і вона ні трохи не узалежнюється від становища визвольних сил поневолених народів. Одночасно можна ствердити, що ця концепція вийшла зі стадії експерименту та устійнилася як генеральна лінія західнього бльоку на цьому відтинку.
Ось такі наші ствердження. Одночасно мусимо з'ясувати теж і висновки з них, що їх роблять пляновики політики і стратегії західнього бльоку:
1. Усіх активних чи потенціяльних противників комунізму на підбольшевицьких теренах не можна звести до однієї спільної плятформи, в одні рамки протибольшевицької боротьби;
2. російські антикомуністичні елементи можуть стати, активним фактором у пляні протибольшевицьких, зокрема воєнних, дій західнього бльоку тільки тоді, коли Захід дасть для цього відповідні стимули своєю програмою, політикою та тактикою боротьби. Тому західній бльок, розраховуючи на російський антикомуністичний рух, мусить його вирощувати та живити;
3. національно-визвольні рухи поневолених народів становлять самобутній політичний і силовий фактор. Вони мають доволі власної життєвої снаги, щоб існувати і діяти незалежно;
4. хоч національно-визвольні сили не даються включити у західній плян одного фронту спільно з москалями, але їхня самостійна боротьба творить окремий фронт, який зв'язує і нищить сили спільного ворога й може завдати йому смертельний удар. Тому існування і дія тих сил є корисні, принаймні доти, доки йде світове змагання з большевизмом;
5. для Заходу немає небезпеки, що національно-визвольні рухи припинять свою протибольшевицьку дію в наслідок відсутности зовнішньої підтримки;
6. можливість зміцнити ці рухи і їхню боротьбу лишається для західніх держав відкритою і це питання вони можуть розв'язати кожночасно, відповідно до тактичної доцільности, зокрема у випадку війни з СССР. Це залежатиме від того, наскільки скріплення такого незалежного фронту з власною метою і дією буде, на їх думку, потрібне.