Політологія: наука про політику

Характерною рисою політичного підходу в визначенні нації виступає прагнення розглядати її здебільшого в державно-правовому аспекті, тобто без урахування складної палітри суспільних відносин. Етатистська теорія нації (від франц. etat — держава) не розкриває суті нації, а прагне визначати цю спільність тільки в аспекті розвитку держави та її функцій. Соціолог Поль Манчіні твердить, що національна свідомість виховує таке почуття у членів нації, що забезпечує правову внутрішню спільність, робить їх єдність вічною і непорушною. Проте етатистські концепції нації відмовляють народам, які не утвердили через різноманітність причин своєї національної державності, в праві навіть називатися націями тощо. Але історичний досвід заперечує імовірність абсолютизації «нації — держави». Адже багато народів, не маючи своєї державності через ряд причин, все ж не переставали бути націями.

Основоположним політико-правовим принципом, необхідним для демократичного врегулювання національних відносин, є принцип національного самовизначення (право народу на вільний вибір державного ладу, аж до державного відокремлення та утворення самостійної держави, і самостійний вибір державної символіки, право кожного народу самостійно вирішувати питання економічного, політичного, соціокультурного розвитку тощо). Адже головним фактором, сприятливим консолідації націй, стало народження стабільних економічних, торгових зв’язків в умовах капіталістичного господарства, а розвиток товарного виробництва викликав до життя глибокі зміни в економічному, соціально-політичному і духовному житті. Прогресивна демократична думка Росії та України дотримувалась історичного погляду на походження нації, стверджувала, що національне почуття — відображення об’єктивних умов національного життя. Відомий російський революційний демократ Микола Чернишевський стверджував, що не існує чистих національних культурно-психологічних типів людей. Турбота про таку національну чистоту означає відсутність самостійності. Саме з позицій єдності території, економічного, культурного життя українського народу революційні демократи оцінювали проблему вічної роздрібненості українських земель. Розчленування українських земель, відірваність українців Галичини від величезної маси братів за кордоном стало найбільшою раною, що послаблювала західноукраїнських трудящих, а возз’єднання українських земель розглядається важливою умовою національного розвитку українського народу.

Історично свідомість і повсякденна дійсність, що змінюються на тривалому відрізку часу, можуть з метою уникнення непорозуміння викликати потребу зміни орієнтації того чи іншого поняття. В межах функціонуючої знакової системи мови має статися урахування нового варіанту ознак, зв’язків і відносин, властивих об’єктивним явищам і тенденціям, а саме поняття — здобуде новий зміст. В разі ж станеться згубний для науки відрив пізнавальних засобів від суті злободенності, водночас, не може не впливати негативно і на практиці національних і міжнаціональних відносин. Щось подібне нині відбувається з деякими ще недавно загальноприйнятими вживаними поняттями: нація, націоналізм, інтернаціоналізм та ін. Національні та міжнаціональні проблеми невіддільні від суспільних відносин і вирішуються, реалізуються не без впливу політичного фактора. Загальним, спільним є поняття етнос, що бере початок ще з Стародавньої Греції (буквально — плем’я) і означає історичний вид стійкої соціальної спільності людей, представлений плем’ям, народністю, нацією. Сформований на певній території етнос виступає стабільною сукупністю людей, які мають спільні риси і особливості психічного складу, спільну культуру (включаючи і мову), а також свідомістю своєї єдності і спільності, походження, відрізняється і спільністю господарської діяльності своїх членів. Ці критерії етнічної єдності з розвитком племені в народність, а далі в націю змінюються, удосконалюються і збагачуються, ускладнюється їх зміст.