Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— І ви відповіли…

— Я відповів, що здогадувався, і більшого сказати йому не міг. Але бачили б ви його обличчя! Я розплакався.

— Це його і вбило, однозначно. Коли я бачив кардинала востаннє, мені здалося, що йому зле, але він висміяв мою пропозицію піти по лікаря.

— То була воля Божа. Мабуть, Ральф де Брикасар був найбільш стражденною людиною з тих, кого я знав. І в смерті він знайшов мир та спокій, які не зміг знайти у цьому житті.

— А що вже казати про хлопця, Вітторіо! Це ж трагедія.

— Ви так гадаєте? А я схильний думати, що це прекрасно. Я майже впевнений, що Дейн зустрів свою смерть як бажану, і ніяк інакше, тож не дивно, що Наш милосердний Господь не став чекати ані хвилини довше і забрав Дейна до себе. Так, мені шкода, але не хлопця, а його матір, яка, напевне, так страждає, бідолашна! Шкода його сестру, його дядьків і бабусю. Ні, я не сумую за ним. Отець О’Ніл жив у майже абсолютній чистоті розуму й духу. Що для нього смерть, як не перехід до вічного життя? А для решти ж нас цей перехід буде значно важчим.

Зі свого номера в готелі Райнер послав телеграму до Лондона, в якій він не міг висловити увесь свій гнів, біль та розчарування. Тому в ній ішлося: МУШУ ПОВЕРНУТИСЯ БОНН АЛЕ БУДУ ЛОНДОНІ НАПРИКІНЦІ ТИЖНЯ КРАПКА ЧОМУ ТИ НЕ СКАЗАЛА МЕНІ КРАПКА ДИВНО КОХАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ РЕЙН.

На його робочому столі в боннському офісі лежав терміновий лист від Джастини і секретний поштовий пакунок, котрий, як поінформувала Райнера секретарка, прийшов від римських адвокатів кардинала де Брикасара. Цей пакунок він розпечатав першим і дізнався, що, згідно з умовами заповіту Ральфа де Брикасара, до його й без того солідного списку директорських посад додалося директорство ще в одній компанії — «Мікар Лімітед». І Дрогеда. Обурений таким рішенням, але й водночас, як не дивно, зворушений, він зрозумів, що в такий спосіб кардинал повідомив йому, що, остаточно зважуючи своє рішення, він не забув і про нього, що оті молитви під час війни дали свої плоди. У його руки передавався майбутній добробут Меґі О’Ніл та її близьких. Принаймні так витлумачив Райнер цю частину документа, бо кардинал склав заповіт так, що в ньому не йшлося про якихось конкретних осіб. Однак тлумачити його по-іншому ніхто б і не наважився.

Він кинув цей пакет у кошик для загальної кореспонденції, призначеної для невідкладної відповіді, й розкрив листа від Джастини. Він починався погано — без будь-якого привітання.

«Дякую за телеграму. Ти навіть уявити не можеш, яка я рада, що ми не бачилися останні два тижні, бо я б не стерпіла твоєї присутності біля себе. На той час я думала, згадуючи тебе, лише про одне: слава Богу, що ти не дізнався про смерть Дейна. Може, тобі важко буде це зрозуміти, але я хочу, щоб ти до мене й близько не підходив. У людському горі немає нічого привабливого, а якби ти став свідком мого горя, то це аж ніяк його не полегшило б. Це довело мені, наскільки мало я тебе люблю, і ти сам сказав би те саме. Якби я по-справжньому тебе кохала, то інстинктивно захотіла б звернутися до тебе за підтримкою, хіба ж ні? Але сталося навпаки — я відвернулася від тебе.