Невидимі. Таємниця Туманної Бухти [uk]

— Кристаль, я ризикую залишитися без скальпа, — попередив Пітер.

— Уф, та ти зануда. Я майже добралася… У тебе вийде стати навшпиньки?

— Мене, чи що, шукаєте? — відгукнувся Дуглас зі сміхом.

— Слава тобі, Господи, — видихнув Пітер.

— Дамон приїхав? — завищала Кристаль, почувши від Дугласа розповідь про те, що відбулося. — І який він? Вродливий? Тобто я хотіла запитати…

— Та хто його знає. На вигляд так, у формі, але дещо пристаркуватий. Іще він запросив мене до себе додому. Обіцяв розповісти про пригоди Кена, мабуть, із того часу, коли вони входили до загону Невидимих. Раніше або пізніше я б туди сходив…

— Можна сьогодні вночі, — сказала Кристаль.

— Сьогодні вночі? — луною відізвався Дуглас.

— Ну так. Будинок Дамона неподалік від твого.

— І ми в нього проникнемо?

— Якщо взяти до уваги,’ що практично щоночі Скрімм прибирає одного з первинних Невидимих, наше завдання зачаїтися біля їхніх будинків і охороняти нещасних. Перша справжня справа нових Невидимих — що ви про це скажете?

— І мені займатися Дамоном, так? А як же мій дядько?

— Можеш спостерігати також і за ним, курсуючи між своїм будинком і будинком Дамона. Я і Піт не зможемо тобі допомогти, адже опікатимемо відповідно Грету й Девліна. У всякому разі я переконана, що твоєму дядькові не загрожує безпосередня небезпека…

— Чому ти так у цьому впевнена?

— Із його записів виходить, що він не брав участі в магічному ритуалі разом із іншими Невидимими. Я думаю, Скрімм цікавиться тільки тими, хто може його знищити. Виходить, твій дядько більше не входить до загону.

— А якщо ти помиляєшся?

— Не помиляюся. І хочу знати, чи зможеш ти чатувати. Бо щось ти погано виглядаєш…

— Це не важливо. Якщо буде треба, я цілий тиждень зможу чатувати. Одного разу в сусідньому кінотеатрі показували марафон жахів, який тривав двадцять чотири години. Коли він закінчився, у залі вже не залишилося нікого, окрім мене…

— М-м-м, у всякому разі підтримуватиму з вами постійний телепатичний контакт. Якщо один опиниться в небезпеці, я це відчую й попереджу другого.

— Телепатичний контакт? — усміхнувся Дуглас. — Годі тобі, Крис, не перебільшуй.

— Що, ти мені не віриш? Тоді випробуй мене.

— Добре… м-м-м… значить… так-от: про що я зараз думаю?

Дуглас отримав відповідь практично відразу:

— Я починаю здаватися тобі привабливою, і ти сподіваєшся, що між мною і Літом нічого немає.

— Що? — хором здивувалися хлопці, почервонівши, як два помідори.

— Але я… Але я… думав про назву одного фільму! — заперечив Дуглас.

— Ну так, звичайно, — зверхньо відповіла Кристаль, — «Моя дружина — відьма», але це тільки поверховий рівень мислення. Існує кілька рівнів, як відомо, — відрізала дівчинка, граціозно відстрибнула та сховалася в чагарнику.