Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
Шоколад наповнював мої сни, навіть коли мені снилася родина. Інколи мені ввижалося, що разом із Ясписом ми пірнаємо в купу коштовностей, що зберігалися в нашому сховку, щоб побачити, хто перший їх більше набере, та серед золота й самоцвітів я завжди знаходила цілі гори брунатних какао-зерен — їх було, либонь, разів у тридцять більше, ніж у тих купах, що я їх щодня товкла й розкачувала на рідку пасту в кухні «Шоколадного серця». Інколи мені снилося, що я лежу, скрутившись, пригорнувшись до гарячої блакитно-золотої спини матінки. Матуся розмовляє зі мною, і її міцна луска здіймається й опускається просто перед моїм писком. Але замість материного голосу я чула голос Марини, який, як завжди, повторював указівки, що їх я запам’ятала кілька днів тому: «Молотимеш зерна, допоки вони не перетворяться на пасту. Тоді просто товктимеш їх щосили, допоки не залишиться жодної дрібочки, жодної грудочки, жодного горбочка. У цьому шоколадному будинку ти ніколи не зупиняєшся, допоки не досягнеш бездоганності».
І я працювала й працювала, аж допоки Марина не казала мені, що вже досить. Я годинами товкла какао-боби в пасту на розжареному камені над пічкою. М’язи рук німіли, їх судомило, а я все штовхала важку залізну качалку туди й назад, туди й назад, укладаючи в ці рухи всі свої сили, допоки довгі м’язи на спині не втомлювалися так, що, либонь, якби мали голос, то заволали б.
Ну й нехай би собі волали. Усе, що мене турбувало, — це гаряча паста, яка ставала дедалі м’якшою й м’якшою з кожним безжальним рухом качалки.
Щоразу, коли Марина врешті казала: «Усе, годі!» — її слова відлунювали в мені, сповнюючи відчуттям такої перемоги, наче я здійнялася в небо для свого першого польоту.
Мені поки що не дозволяли виконувати наступний етап роботи. Марина сама розкладала пасту по круглих формах, створюючи такі собі пасочки з шоколаду, яким доведеться чекати цілий місяць, перш ніж їх використають. Але щодня, проходячи повз креденця,[12] де зберігалися ці пасочки, я зверталася до тих, що були виготовлені зі зробленої мною пасти, з мовчазним пристрасним проханням: «Тримайтеся! Станьте найкращими!»
Я рахувала дні, очікуючи, поки нарешті буде використана перша з моїх пасочок. Я сподівалася, що Марина дасть мені бодай скуштувати те, що з неї приготує, щоб я дізналася, як у мене вийшло.
А тим часом роботи в мене було більш ніж достатньо.
Над відкритим вогнем постійно підсмажувалися какао-боби, і пильнувати за ними мала саме я. Спочатку це були тьмаві, непоказні зерна, які ані на мить не привернули б моєї драконячої уваги. Але до шоколадного будинку їх приносили в мішках, з якими ми поводилися так шанобливо, наче вони були напхом напхані щирим золотом. Це були справдешні чари — яким чином ці звичайнісінькі миршаві боби могли зберігати в собі таємницю шоколаду?
Саме я витягала їх із розжареної жарівниці, коли вони нарешті готові були розкрити свій секрет, наче драконячі яйця, з яких от-от мало з’явитися на світ дитинча. Марина стояла обіч, спостерігаючи за кожним моїм рухом. Тричі вона пильнувала, як я розколювала тоненьку й хрустку зовнішню оболонку, видобуваючи з лушпиння самі зерна. Один хибний рух — і дорогоцінне зернятко буде зіпсоване, його шоколадна сутність де й подінеться, наче й не було її ніколи. Навіть самої думки про це було достатньо, щоб мене поймав жах.
Це було все одно, що зруйнувати діамантову тіару через просте недбальство. Я була неймовірно щаслива, що Марина лишалася поряд, не даючи мені припуститися помилки.
Учетверте, коли я заходилася готувати підсмажені боби до лущення, Марина хіба здійняла смух на обличчі — ні, брови! — стоячи в іншому кінці кухні, де вона саме готувала шоколадний крем для наших ранкових відвідувачів.
— Ну що? — спитала вона. — Чого ти чекаєш? Гайда!
І, вражено повагавшись якусь мить, я взялася працювати.
І це теж було достобіса схоже на політ.
На сьомий день моєї роботи підмайстринею Горст зайшов до кухні й гепнув себе долонею по чолу з нажаханим стогоном.
— Марино!
— Що знову? — Марина навіть не зволіла відвести очей від шоколатьєре, у якій змішувала інгредієнти для особливого шоколаду-чилі. — Клієнти скаржаться? Чи, може, сам король ушанував нас візитом? А може, ти просто вирішив учергове ускладнити мені життя?
— Не тобі! — просичав Горст крізь зуби. — Їй! — Він показав на мене.
Я закліпала, але не припинила поратися над здоровенною білою цукровою головою, яку саме перетирала. Її треба було розтерти на дрібнюсіньку пудру, яка розчинилася б у Марининому смаколику, а та цукрова довбешка була майже вісім дюймів завдовжки.
12
Креденець (заст.) — буфет для посуду.