Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Він був відсутній усього чверть години.
Револьвер мого батька був армійської моделі застарілого зразка й зберігався у нічному столику. Дуже крупний калібр. Він привіз його з армії.
Драма Кортіленів могла дати батькові зайвий привід до ще більших істерик та сварок. Проте він, навпаки, став замкнений. Майже перестав з нами розмовляти.
А фекалій біля наших дверей не меншало. Оскільки попри нашу крамницю ходила маса людей, то лайно спресувалося й на ньому легко можна було поковзнутися. Він усе прибирав. Не говорив більше ні слова. Його звички змінилися так разюче, що мати почала пильнувати за ним, коли він зачинявся в кімнаті. Сидів за зачиненими дверима годинами й нехтував доставлянням замовлень. Малювати також геть перестав. Вона підглядала за ним у замкову шпарину. А він брав револьвер у руку, крутив барабан, лунало «клац! клац!..» Здавалося, він тренується.
Якось він вийшов і повернувся з цілою коробкою патронів, відкрив її перед нами, аби ми добре роздивилися. Не промовивши ні слова, поставив її на стіл поряд з макаронами. Моя мати впала на коліна й благала його викинути оте все у сміття. Та він уперся. Не сказав жодного слова у відповідь. Брутально відштовхнув її. Сам випив цілий літр червоного вина. Їсти не хотів. Моя мати наполягала, аби щось з'їв, та він так її штовхнув, що вона полетіла у стінну шафу. А сам заліз у підвал. І зачинив за собою ляду.
Було чути, як він стріляє: «Бах! Бах! Бах!..» Він не поспішав, далі бабахкало та гуркотіло відлуння. Напевне, стріляв по порожніх діжках. Моя мати кричала в шпарину, так надривалася від крику, що охрипла.
— Оґюсте! Оґюсте! Благаю! Подумай про малого! Подумай про мене! Фердінане, гукай до свого батька!..
— Тату, тату! — репетував я й собі…
Я сучив собі мізки, гадаючи, кого ж він збирається вбити? Пані Меон? Бабусю Кароліну? Обох, як Кортілен? Але ж їх ще треба було застати вдвох!
Бах! Бах! Бах!.. Він стріляв не вгаваючи… Прибігли сусіди… Гадали, що тут уже всіх прикінчили…
Нарешті в нього закінчилися патрони. Він вийшов нагору… Коли підняв ляду, був блідий як смерть. Його оточили, взяли попід руки, посадовили посеред крамниці у фотель часів Людовіка XVI. Говорили до нього ласкаві слова. Револьвер ще курився в нього в руці.
Пані Меон наклала в штани з переляку, коли почула цю стрілянину… Потім перебігла до нас, щоб глянути, що трапилося. Тоді привселюдно мати сказала їй усе, що про неї думає. Дивно, як вона наважилась.
— Заходьте! Подивіться! Подивіться, пані! До якого стану ви його довели! Порядну людину! Батька сімейства! Совісти у вас катма! Ах! Ви просто підла жінка!..
Меон принишкла. Вона хутенько вернулась додому. Сусіди позирали на неї з осудом. Вони були на боці батька. «У мене чиста совість!» — бурчав він собі під ніс. Пан Візьйо, що торгував люльками після того, як сім років відслужив на флоті, промовляв до нього заспокійливі слова.
Моя мати загорнула зброю в газету, а потім в індійську шаль.
Батько приліг. Вона поставила йому п'явок. Ним тіпало ще години дві…
— Ходімо, дитино!.. Ходімо!.. — покликала вона мене, коли ми лишилися самі.
Уже було пізно, коли ми добігли вулицею Пірамід до Королівського мосту… Роззирнулися — нікого. Й кинули пакунок у воду.
Назад ми поверталися ще швидше. Батькові сказали, що проводжали Кароліну.
Наступного ранку він був цілком виснажений… від болю не міг випростатись. Принаймні з тиждень мати прибирала двір сама.
Бабуся поставилася з великою підозрою до Виставки, що мала незабаром відкритися. Минула виставка 1882 року лише зашкодила дрібній торгівлі, оскільки змусила ідіотів витрачати гроші на інші речі. Після цього галасу, хвилювань і викаблучування залишилося два-три незабудовані майданчики, так захаращені сміттям, що його й через двадцять років ніхто не хотів прибирати… І це ще не згадуючи про дві епідемії, які ірокези, дикуни, сині, жовті й коричневі привезли від себе.
Нова Виставка точно буде ще гіршою. Не обійдеться без холери. Бабуся була в цьому переконана.
Покупці вже почали економити, вони запасалися кишеньковими грішми, відмовляючись та передражнюючи, чекали на «відкриття»! Брудна банда гидких крикунів. Материні сережки вже не полишали ломбард.
«Якби треба було змусити селян залишити свої села, достатньо було б організувати бал в Трокадеро!.. Там вистачить місця для всіх! Вони не зупинилися б перед тим, щоб заради цього повністю зруйнувати місто й перекрити Сену!.. Те, що люди більше не вміють розважатися разом, ще не причина розкидатися грішми! Ні!»