Повість про нещасних марсіян
- Автор: Бобровников Алексей Викторович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: С. Шевченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Повість про нещасних марсіян». Краткое содержание книги:
Що було з нещасними «марсіянами», читач довідається з книжки. Автор змальовує широку картину американської дійсності, викриває антилюдяне єство капіталізму.
— Просто не хочеться з ними ділитися. Під три чорти твого Майка, краще вирішимо, що робити далі.
Лорі подумав, що, поки ці двоє вирішують, непогано було б трохи освіжитися, і непомітно шаснув з балкона. Він перейшов кімнату і відчинив двері. На дверях стояв чоловік у рожевих штанях. Обличчя його мало пасувало до їх ніжного кольору.
— Тед, — покликав Лорі. — Іди, тут прийшов твій знайомий.
Чоловік зайшов і невимушено вмостився в кріслі.
— Хелло, хлопці! А що ви думаєте про сто тисяч?
Тед подякував йому за щедрість.
— Нам тільки що запропонували трохи більше, — вставив Лорі.
— То чого ж торгуватися! Я знаю, що ви хлопці з головою.
— І за що ви пропонуєте нам таку суму? — все більш дратуючись запитав Джо.
— Ви погано мене зрозуміли.
— Говоріть ясніше.
— Ви дасте мені цю суму.
— Я вже просив вас висловлюватись ясніше, чорт візьми!
— Деякі люди, від імені яких я прийшов, зацікавились масляними плямами на поверхні одного озера.
— Нафтові акції нас не цікавлять.
— Киньте дурнів корчити, хлопці. У це озеро були спущені водолази і знайшли там грузовика та деякі інші речі. Ми пропонуємо вам купити цю машину всього за сто тисяч.
Ми знаємо, що ви маєте значно більше на цьому ділі і просимо так дешево тільки через те, що машина не на ходу і добре-таки промокла. Сто тисяч, і продовжуйте свою гру далі.
— Містер? — чемно запитав Тед.
— Містер Толбі, до ваших послуг.
— Містер Толбі, чи не вважаєте ви, що Марс заселений кретинами?
— Марсі… Пробачте, я не знаю вашого номера.
— Марсі Уан.
— Містер Марсі Уан, я завжди радий зустріти розумного суперника.
— Я не поділяю вашого захоплення. А кому ви збудете ваш мотлох, коли ми відмовимось його купити?
— Я не думаю, що ви завдасте нам такої прикрості.
— Ви знаєте, що преса має на цьому, як ви кажете, ділі, значно більше, ніж ми?
— Припустимо.
— І хто стоїть за спиною преси?
— Угу… — непевно промимрив гість.
— Лишається уряд… Ви бачили коли-небудь уряд, який хотів би стати посміховиськом через старий грузовик?
— Я думаю, вам усе-таки слід було б його купити, — замислено сказав власник рожевих штанів. — Їй-богу, ми не можемо віддати дешевше.
— Вижени його геть! — кинув Джо.
Гість поквапно підвівся, поки Лорі широко розчиняв двері.
— Оце та-а-к! — мовив Лорі, коли двері зачинились.
— В башті з'явилась щілина, — підбив підсумок Джо.
Тишу порушив телефонний дзвінок. В трубці тріщав голос Майка. Якомусь із численних комітетів міжпланетного співробітництва на вечір потрібні були марсіяни. Джо спершу вилаявся в трубку, а потім погодився, бо ж краще, чорт візьми, трохи розважитись і потертися між людей, ніж киснути в цьому проклятому номері після отакої колотнечі.
Коли марсіяни вийшли з машини, вони, як завжди, опинилися в гущі збудженого натовпу, що вирував коло під'їзду. Сотні людей штовхались, пручись розгледіти їх ближче.
Сотні охочих до автографів простягали фото і блокноти. Маленька записна книжечка особливо настирливо маячила перед Тедом. Виймаючи авторучку, Тед байдуже звів очі й побачив Бетсі.
Розділ XVI,
У ЯКОМУ МАЙК ВИЯВЛЯЄ ЗАНЕПОКОЄННЯ
Незвичайне пожвавлення і скрип крісел обірвали на півслові доповідь Лорі про марсіянську літературу. Усі встали, щоб подивитися на групу, яка тільки-но зайшла до залу. Головуючий насилу домігся тиші. Коли доповідь була закінчена, сива дама з перснями на руках попросила слова, щоб оголосити позачергове повідомлення. Міс Дональдо-Аржевська, патронеса багатьох теософських товариств, повідомила про незвичайні явища, які порушили її останній спіритичний сеанс.
Потойбічний стукіт став частіший, наче звук радіопередачі, що зустрів перешкоду в ефірі. Крізь запнуті фіранки до кімнати проникло дивне зодіакальне світло. Усі кинулися до вікна і чітко побачили сяюче блюдечко, що пливло на рівні сусідніх дахів. Наблизившись до вікна, воно начеб розчинилось у просторі, а потім у кімнаті з'явилась прозора туманність, яка матеріалізувалася на очах у всіх у прихідця неземної вроди.
Міс Дональдо замовкла, з насолодою спостерігаючи ефект цієї розповіді.
— І він, далекий гість із далеких галактик, зараз тут, поруч з вами! — прокудкудахкала нарешті вона, підійшла до рояля і заграла якийсь релігійний гімн.
Гімн підхопили дівчата і неголені парубки непевного віку, що юрмились якраз на проході. Повз них велично прямувала до естради міфічна постать, убрана в серпанок.