Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Дементьєв з силою ткнув йому пістолетом у груди і вистрілив.
Звук пострілу пролунав глухо. Брандт змахнув руками і важко повалився на Дементьєва.
Підхопивши обм'якле тіло гестапівця, Дементьев звалив його на плечі, підніс до дверей в трюм і кинув у чорну безодню. Потім повернувся в коридор переконатися, чи не бачив хто їх, і швидко спустився в трюм. Там він запхнув тіло Брандта під дошки, заставив його бочками.
Через кілька хвилин Дементьєв спустився на причал до полковника Кунгеля.
— Хто той офіцер у шкіряному пальті, що зійшов зараз з корабля по носовому трапу? — спитав Дементьєв.
— Хазяїн ящиків, якими ви цікавилися, — відповів Кунгель
Солдати спустилися з корабля на причал, щоб забрати нову партію ящиків.
Тепер Дементьєв уже знав, що це за вантаж, і гарячково обдумував, як перешкодити вантаженню. З борту «Венеції» Кунгеля покликав капітан. Дементьєв залишився сам… Солдати, лаючись, тягли ящики до причалу, і раптом перед ними виросла висока постать незнайомого офіцера. Це був Дементьєв.
— Де тут солдати, що працюють під командою уповноваженого гестапо Брандта? — суворо запитав він.
— Це ми, — незадоволено відповів один з них.
— Брандта терміново викликали в штаб. Він прислав мене з наказом припинити вантаження. Те, що на пароплаві, зняти назад на причал і скласти он там… Швидше! А потім самі зможете сісти на цей транспорт.
Останні слова Дементьєва вмить погасили у солдатів спалах незадоволення. Вони кинули ящики і весело побігли по трапу на борт «Венеції».
Вернувшись на причал, Кунгель здивовано поглядав на солдатів, які тягли ящики назад з пароплава на причал.
— Що тут трапилось? — запитав він Дементьєва.
— А хто його знає? — байдуже відповів Дементьєв. — Гестапо є гестапо. Прибігав якийсь їхній офіцер, наказав зняти всі ящики назад, а солдатам сісти на пароплав.
«Мабуть, Штраух усе-таки розпорядився», — подумав Кунгель.
«Венеція» відчалила о п'ятій годині ранку. Як тільки її чорний силует розтанув у передсвітанковій імлі, Дементьєв пішов з порту. А через півгодини його радіограма про відплиття «Венеції» вже лежала на столі Довгальова.
Передавши радіограму, Дементьєв хотів одразу лягти спати, але раптом відчув страшенну слабість. У нього не було навіть сили скласти рацію. Лоб вкрився холодним потом.
«Невже я захворів?» — з жахом подумав він.
Розстебнувши кітель, він приклав руку до серця. Воно билося різкими, уповільненими поштовхами. Але температури наче не було. І Дементьєв зрозумів: це нерви із запізненням реагували на все пережите ним цієї ночі. І тоді все, що сталося, знову пропливло перед очима. Тільки тепер події розгорталися неквапливо, а головне — попереду вже не було несподіванок. Поволі Дементьєв заспокоївся, закрив чемодан з рацією і ліг.
Цілу ніч йому снився один і той же страшний сон. Ніби він підходить до залізних дверей, на яких висить табличка з написом «Вхід заборонений», і прекрасно знає, що до цих дверей не можна навіть доторкнутись, і раптом там, де тільки що була табличка, з'являється обличчя Брандта, який щулить очі і питає: «Боїшся?»…
Дементьєв рішуче йшов до дверей і брався за мідну криваво-червону ручку. Його починав бити електричний струм. Дементьєв хотів відірвати руку, але не міг, непритомнів, падав і прокидався. Кілька хвилин він усвідомлював, що все це було в безглуздому, майже дитячому сні, заспокоювався, але потім знову засинав і знову бачив себе перед залізними дверима з табличкою «Вхід заборонений».
О сьомій годині ранку Дементьєв рішуче встав з ліжка. Щоб не будити хазяйку, він обережно пройшов у ванну кімнату, побрився і вмився холодною водою. Та коли він вийшов з ванної кімнати, хазяйка вже чекала на нього в передпокої. Відбулася ще одна неприємна розмова. Дементьєв запевняв її, що картини знайдуться.
На цю розмову було витрачено чимало часу. Нарешті, Дементьєв вибрався з дому.
Як і вчора, всі вулиці поблизу порту забиті військами, але вже був наведений порядок. Техніку розставили по дворах, і на вулицях уже не відчувалось вчорашньої штовханини. На воротах, на стінах будинків намальовано умовні номери або символічні позначки частин. Дементьєв усміхнувся, побачивши на облізлих воротах лев'ячу голову: царя звірів загнали на брудні задвірки.
Коло входу в порт Дементьєв побачив щось нове. На воротах стояли чотири есесівці з автоматами на грудях. На жаль, Дементьєв побачив їх, уже перетинаючи площу, і звертати вбік було пізно, — це могло викликати підозру. Дементьєв тільки трохи уповільнив крок, щоб устигнути обдумати цю нову ситуацію. Очевидно, командування вирішило посилити охорону порту і все. Сміливо вперед!