Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
— Гургінідзе! — гукнув молодший лейтенант. — Давайте сюди обидва! Бігом! — він поморщився, зважуючи, чи покликати й спостерігача, покликав усе ж: — Коломін!
Я розпачливо бився над розв’язанням найпростіших арифметичних задач. Мені не хотілося, щоб ті двоє покидали окопчик. Тепер саперів коло бліндажа разом з їхнім командиром було четверо, на спостерігача, який стояв кроків за сорок вище на схилі, можна було не зважати — не встигне підбігти на допомогу. Гітлерівців вісім. Мабуть, варто зачекати, коли всі сапери зійдуться сюди. Семеро проти восьми. А я? А Володька? Дев’ять нас.
“Капітан” помітив бікфордів шнур, що тягся від бліндажа до мосту, і дві пари дротів у жовтій і зеленій ізоляції, які зникали в землі. Видно, для них був викопаний рівчак, який потім засипали.
— О! — схвально промовив “капітан”. — Я бачу, ви Добре приготувались до зустрічі з гітлеряками.
— Звичайно, — відповів задоволено молодший лейтенант і показав рукою на окопчик. — Продублювали на всяк випадок. Одне відмовить — інше спрацює.
Я не зрозумів, що мав означати жест сапера, а “капітан”, здається, цього жесту і зовсім не помітив. “Супермен” поглядав на небо, але, як я здогадався, насправді прислухався до гарматної стрілянини за станицею, що вже потроху вщухала. Мабуть, танки прорвали нашу оборону і йшли форсованим маршем.
— Авіація вас не турбує? Дивно…
— Так, — промовив молодший лейтенант. — Міст чомусь не чіпають. Починайте, товаришу капітан. Всі зібралися.
Вісім проти дев’яти… Все одно нас зімнуть, зріжуть: сапери розгубляться, навряд чи одразу повірять мені. А гарматних пострілів уже зовсім не чути — танки, виходить, прорвалися. Колони радянських військ, що поспішають сюди на підмогу, розтягнулися на марші… Я бачу вхід до бліндажа. Там підривні машинки. Я знаю усі підривні системи, вмів ними користуватися. Вчили! Хай свої ж і вб’ють, але міст буде висаджений в повітря і “надлюдина” зостанеться в дурнях.
Кров бухала у скронях, немов відлічувала останні секунди мого життя, але я не відчував страху. Думав тільки про міст, який мав злетіти в повітря перед самісіньким носом гітлерівців.
— Товариші… — почав “капітан”.
Всі погляди схрестилися на ньому. “Ну, завдай останнього, вирішального удару псові-лицареві!” Сильним поштовхом плеча я збив із ніг “помкомвзводу”, що стояв біля мене, кинувся до бліндажа і налетів грудьми на бійця. Не збагнувши, звідки і чому з’явився ще один сапер, я хотів прошмигнути у бліндаж повз нього, але чиясь дужа рука зупинила мене: Володька наспів.
— Це німці! — заволав я. — Перевдягнені німці. Висаджуйте в повітря міст! Це німці, німці, кажу вам. Вони захоплять… Висаджуйте! Я — радянський розвідник. Капітан теж німець…
Вигукував уривки фраз похапцем, бо гадав, що ось-ось мене зіб’ють з ніг, приглушать ударом приклада. Але, крім Володьки, який все ще тримав мене за комір, ніхто не наблизився. І тут я побачив у всій красі незрівнянну посмішечку “капітана Павлова”. Зневажливу, тільки на одній половині обличчя.
— Це той гітлерівський диверсант, про якого я говорив, — спокійно сказав “капітан” спантеличеному командирові саперів і тицьнув пальцем у груди Володьку. — Скажи, артилерист, що це за тип? Хто він?
Володька, зрозумівши, відповів:
— Темний… Тепер справа ясна. Їхав на мотоциклі з німецького боку…
— Чуєте, що каже боєць з передової?
— Я радянський розвідник, товариші! Негайно висаджуйте міст! Ворожі танки близько… А він — перевдягнений гітлерівський офіцер. Увесь загін переодягнений в радянську форму. Їхнє завдання — захопити міст. Повірте!..
— Подивіться на його чоботи і штани… — саркастично промовив “капітан”.
— Чуєте?.. Тільки капітан і помкомвзводу розмовляють по-російськи, решта не знає ні слова!
Я помилився, знали ще двоє. Один сказав: “Сволота!” Інший додав: “Оце утнув!” “Капітан Павлов” махнув рукою, вовкодави дружно засміялися.
— Спитайте що-небудь в інших, — наполягав я.
Лице командира саперів взялося червоними плямами, він подивився на мої ноги, потім на міст, по якому рухалося кілька возів, брели легкопоранені, жінки з дітьми. Десь недалеко за горбом пролунали вибухи, розляглася тріскотнява зенітних кулеметів. Смаглявий сапер з кучерявим чубом, що чорним крилом вибивався з-під пілотки (здається, це був Гургінідзе), щось сказав своєму товаришеві, очевидно, по-грузинському. Я зрозумів тільки два слова — кацо і дубель.