З поляками проти Вкраїни
- Автор: Тютюнник Юрий Осипович
- Год: 1924
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України фм. Петровського
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «З поляками проти Вкраїни». Краткое содержание книги:
До уваги читача — спогади, або ж замовний памфлет, написаний генерал-хорунжим Армії УНР Юрком Тютюнником 1924-го року в Харкові.
IV В колі інтриг
Здихавшись неприємного йому сусідства П. — П. Штабу Петлюра роспочав таємно від мене повстанську політику на Україні. Безпосередніми помішниками собі в цій справі він узяв свого ад'ютанта Даценка та начальника канцелярії Виговського. Вони надіслали Басарабенкові мандата „отамана Київщини", вислали на Україну Щербанюка, Трейка та инших. Його висланці їхали на Україну і робили всупереч директивам П.-П. Штабу, які теж підписував Петлюра.
На Україну посилалися Петлюрою люди, злочинно-карна діяльність яких на підставі фактів і документів була доведена П.-П. Штабом.
Опріч того, Петлюра і через П.-П. Штаб надсилав де-коли отаманів, даючи їм директиви таємно від мене. Так між иншим, було надіслано Шепеля. Шепель одержав офіційне уповноваження через П. — П. Штаб на де — кілька повітів Поділля. А від Петлюри він мав таємну директиву заступити Мордалевича, уповноваження якого охоплювали цілих три губерні Правоберіжжя. До того — ж після переходу Мордалевича на бік Радвлади, наказом за підписами Петлюри і моїм заступником замісць Мордалевича — призначено Яворського (Карого). Оскільки останнього підтримував я, Петлюра уже не довіряв йому.
Шепель виїхав на Україну і, заманивши до себе Яворського, обезброїв його і збирався „вивести в росход". Яворському пощастило втікти від Шепеля. Цікаво: Шепель заявив Карому, що заарештовує його „з наказу Юрка Тютюника". Треба зазначити, що Шепель одержав зброю і навіть коней від поляків і з кількома десятками людей перейшов кордон, на Поділля за їхньою допомогою.
Елементи деморалізації та роскладу мали собі підтримку з боку „верховної влади" і боротися проти них було надзвичайно тяжко, особливо з того часу, коли вони переходили на Україну. Ті людці один проти одного інтригували. Одне одного провокували і взагалі своєю поведінкою цілком виправдовували дану їм назву бандитів.
Та й самого П.-П. Штабу не залишав Петлюра у спокою. Він увесь час намагається до складу штабу включити своїх клевретів. Опріч Кузьмінського, до П.-П. Штабу надіслало було Петлюрою свого колишнього головного прокурора — генерала Мошинського та инших. Ця компанія, улаштувавшись у штабі, нишпорила скрізь, і щоб показати роботу, наговорювала Петлюрі ріжних дурниць. Останній їм вірив, бо то-ж були „свої вірні люди". А ті люди фактично був вірнішими тому, хто сьогодня ліпше платив. Вони вже, поминаючи Петлюру, служили просто полякам. Міх іншим, майже всі вони співробітничали і в „Рідному краєві" — органові польської дефензиви (контр-развідки), завданням якого було провокувати галичан.
Я вже згадував Мордалевича. Особисто я його не знаю. Але всі люди, яких я поважав, характеризували особу Мордалевича, як людину, що не провадить боротьби з мотнвів особистих. А таких було мало. Мордалевич був популярною особою серед протирадянських ватажків. Тому я настояв на призначенні командуючим групою — територіально — три губерні. Не тяжко собі уявити кожному, яку моральну депресію викликав перехід Мордалевича на бік Радвлади, перехід без сумніву ідейного характеру. Тоді вперше промайнула в мене думка, чи часом об'єктивні умови на Україні не зміняються в бажаний нам бік на стільки, що відпадав вже рація озброєної боротьби.
По свойому переході на сторону Радвлади Мордалевич в свойому листі до мене з дня 22/VI 1921 року, між иншим, писав:
„Я прийшов до переконання, що майбутність українського народу будується тут… Отже, вказуючи на недоцільність боротьби з якої будь точки погляду, раджу не губити даремно людей і не вносити заколоту і руїни в життя краю без жадної користи для тих же цілей, що сами ставите перед собою… Од керування II повстанчою групою одмовляюсь і дальнішу боротьбу проти Радвлади вважаю безперечно шкідливою для українського селянства і робітництва.
Разом з тим можу констатувати факт, що українська інтелігенція, перед очима якої пройшли всі революційні акції Радянскої влади і наші потуги до створення також чогось революційного, за останні часи, що-раз більше симпатизує Радянському будівництву України і разом виявляє негативне, а підчас і неприховано вороже відношення до закордонних і внутрішніх акцій УНР…
Коли — ж і доводиться говорити про симпатії до Вас революційних українських кол, то вони полягають лише в глибокому переконанні, що логіка фактів і події класової боротьби приведуть і вас до лав свідомих оборонців УСРР".
Я дав відповідь Мордалевичу. У тій відповіді писав: „з боку Росії немає ще гарантій, що не буде замаху на ті національні здобутки, котрі ми вже зробили. Коли буде дійсно вільною від експлоатації з півночи наша країна, тоді та ідея, за яку ми боролися і будем боротися, буде досягнута".