Земля світлячків
- Автор: Близнец Виктор Семенович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 966-01-0119-8
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Земля світлячків». Краткое содержание книги:
А Сиз наступав, наступав на них, присвітлював їм жаром в очі. Вони, німі од жаху, відходили, відступали в темряву в глибину вузької печери. Сиз не спускав з них світла, а сам тим часом бокував, бокував, підкрадався ближче до Лапоні.
Два печерних страшила, які стояли спиною до нього, вже загострили свої жердини і тепер прицілювалися, весело відштовхували один одного, мовляв, хто перший кине в старого.
Та перший встиг Сиз. Він затурсав старого Лапоню в плече:
— Діду, швидше за мною! Тікаймо!
— Га? — глухувато озвався дід.
— Бігом! З печер! За мною!
— Що каете? — перепитував дід.
Він узявся за своє начиння, навіть мотнув невдоволено головою: мовляв, ет, не заважайте мені, тут так заплуталось!.. Мутненькі сльози блищали на його старечих очах.
Може, дідові дали якогось забудь-зілля, бо він Сиза не впізнав. І Сиз сердито підхопив його на руки, крикнув в саме вухо: — Тікайте! Чуєте?.. Вас тут знищать!
Шарпнув і потяг його за собою.
Побігли якоюсь глухою печерою, вниз, кудись в глибину. Сиз цупив старого за руку, а той стогнав, тряс бородою:
— Ой, задихаюсь… не можу, пусти!
«Стій! — звелів собі Сиз. — Куди ж його бігти?» Печера вела круто вниз, ніби до вулканів. «Якраз! Втекли!.. Тут стільки підземних ходів, що все життя блукатимеш і на білий світ не вийдеш!» В запалі Сиз і не помітив, що зозуля давно в'ється перед ним, кружляє, повертає крилом назад.
Ага, треба бігти за нею! Вона знає дорогу!
Повернули назад.
І тут гул, тупіт, важке сопіння прокотилося під землею. Бігли ті двоє з жердинами, і каміння сипалось у них під ногами. «От! — вилаяв себе Сиз. — Забув їх полохнути вогнем. Забув у тій метушні, забув, старий забувайло! І якщо вони гукнули, позвали за собою печерних — все! Пропали ми вдвох, ще й зозуля з нами!»
— Ну що, діду Лапоню, попрощаємось? Загребуть нас тут страхолюди!
— Га? — прохрипів Лапоня. Він, видно, й досі не второпав, де він і що з ним діється.
— Ось зараз буде нам га, буде й кочерга. Ховайтесь, діду, сюди, за цей кам'янистий пристінок…
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Гра в печерні піжмурки. Куди пропав Лапоня? Куа нападає на втікачів. Ще одна втрата
Вони сховались за високий гранітний пристінок, а згори покотилось до них каміння, потім з гуркотом і ревом ввірвались у темний закапелок два печерних страшила; чулося, що за ними вихекують, біжать інші.
— Де вони, де? — занюхали разом повітря.
Кинулися в усі кутки і от — просто на Сиза. Сиз докурив люльку, сказав: «Кхе, добрий буркун!» — і живим вогнем їм усім під носа.
Знов — та ж картина жаху і панічного сахання. З криком «рах!» і ще раз — «рах! рах!» печерні сипонули нагору, а тоді в бокові печери, тільки щебінь та іскри випорскували з-під лап.
Сиз підштовхнув Лапоню, і вони побігли крутою підземною розщелиною, поміж завалами ґлею й камінням, куди їх вела зозуля. Крики, голоси котилися всіма переходами й печерами, вся величезна гора, покопана до самого споду норами, як мурашник, забігала, заворушилася, заходила ходором. Тепер втеча Сиза і Лапоні нагадувала смертельну гру в піжмурки. Вони кидались в один тунель — і натикались на страшил. Сиз відсахував їх вогнем і біг з Лапонею в інший бік, аж гульк — вивалювались з якоїсь печери нові переслідувачі. Дерлись вузьким лазом, тікали далі від гулу й тупоту — і знов натикалися на мечі. Печерне воїнство трохи отямилось, загрозливо ревло, кидало на них каміння, а дехто жбурляв списи, довбаючи стіни печер. Піжмурки ставали страшнішими, ще трохи — і їх заб'ють, не врятує і вогонь. Мабуть, це найкраще розуміла зозуля: вона кидалась під стелю, вела їх то вгору, то вниз (а все це відбувалось у темряві), і от несподіванка — пропав Лапоня! Він, бідолашний, стогнав, задихався, безтямно трусив, крутив бородою — і раптом щез. Хтозна, може, його підбили каменем, може, прикололи списом, а може, він упав, провалився в підземну яму. Сиз став і крикнув з відчаєм:
— Діду! Діду! Де ви?
Дарма. Глуха кам'яна гора, глухий на два вуха дід. Голос полинув кудись у темряву й зник.
Ще раз оглянувся, ще погукав Сиз, роздратовано подумав: «Ну, де він? Пропаде ж старий лунь!» А зозуля билася, кликала Сиза — скоріше, скоріше, он обступають нас з усіх боків!