Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Тепер я знаю, чому в мене таке почуття, — сказала Марія. — Тепер я все зрозуміла.
— Que va, — сказав Роберт Джордан і, нахилившись уперед, провів долонею по її голові. Він цілий день хотів погладити її, і тепер, коли погладив, щось підступило йому до горла. Вона підвела голову під його долонею й усміхнулася йому, дивлячись знизу вгору, а він відчув під пальцями шорстку і водночас шовковисту гущину її стриженого волосся. Потім долоня сковзнула на її шию, й він відсмикнув руку.
— Погладь іще раз, — сказала вона. — Мені цілий день хотілося, щоб ти погладив мене.
— Іншим разом, — сказав Роберт Джордан, і голос його пролунав глухо.
— А я що? — гримнула жінка Пабло. — Маю сидіти й милуватися вами? Що ж я, по-вашому, кам'яна, чи що? Ні, дякую. Хоч би Пабло повернувся, коли вже немає нічого кращого.
Марія вже не звертала уваги ні на неї, ні на інших, що при свічці грали за столом у карти.
— Хочеш іще вина, Роберто? — спитала вона.
— Хочу, — сказав він. — Чом ні?
— От і буде в тебе такий самий п'яниця, як у мене, — сказала Паблова жінка. — І вино він п'є якесь дивне. Слухай, що я скажу, Ingles[13]
— Не Ingles. Американець.
— Ну, то слухай, американцю. Де ти спатимеш?
— Надворі. В мене спальний мішок.
— Гаразд, — сказала вона. — Ніч ясна.
— І буде холодна.
— Отже, надворі,— сказала вона. — Спи собі надворі. А твої речі хай сплять зі мною.
— Добре, — сказав Роберт Джордан. — Залиш нас на хвилинку, — сказав він дівчині й поклав їй руку на плече.
— Чому?
— Я хочу поговорити з Пілар.
— Я мушу відійти?
— Так.
— Ну, що? — спитала Паблова жінка, коли дівчина відійшла до виходу й зупинилася коло бурдюка, дивлячись на картярів.
— Циган сказав, що мені слід було… — почав він.
— Ні,— урвала його жінка. — Він помилився.
— Якщо конче треба, щоб… — спокійно і все-таки через силу вимовив Роберт Джордан.
— То ти ладен зробити це, я бачу, — сказала жінка. — Ні, не треба. Я стежила за тобою. Ти вирішив правильно.
— Але якщо треба буде…
— Ні,— сказала жінка. — Кажу тобі, це не буде потрібно. Циган тобі такого нарає…
— Пабло може бути дуже небезпечний у своїй слабкості.
— Ні. Ти цього не розумієш. В ньому не зосталося вже нічого небезпечного.
— Не розумію.
— Ти ще дуже молодий, — сказала вона. — Колись зрозумієш. — Потім до дівчини: — Йди сюди, Маріє. Ми вже поговорили.
Дівчина підійшла до них, і Роберт Джордан простяг руку й погладив її по голові. Вона потяглася під його долонею, мов кошеня. Потім йому здалося, що вона от-от заплаче. Але її губи знову стулилися, і вона глянула на нього, вже всміхаючись.
— Тобі час уже спати, — сказала жінка Робертові Джордану. — Ти подолав сьогодні довгу дорогу.
— Гаразд, — сказав Роберт Джордан. — Я піду по свої речі.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Він заснув у мішку і, як йому здалося, спав дуже довго. Мішок лежав у лісі, під скелею, що захищала його від вітру, недалеко від входу до печери. Роберт Джордан перевернувся уві сні, й під бік йому потрапив пістолет, що його він був прив'язав шнурком до руки й поклав поруч себе; коли він засинав, усі м'язи йому судомило від утоми, ноги нили, спину й плечі ломило так, що земля здалась йому м'якою, й до болю приємно було випростатися на весь зріст у теплому, підбитому фланеллю мішку. Прокинувшись, він не відразу збагнув, де лежить, потім пригадав, витяг пістолет з-під себе і, вмостившись зручніше, щоб знову заснути, обхопив рукою подушку, скручену з одягу, в який він старанно загорнув свої сандалі на мотузяній підошві.
Раптом він відчув чиюсь долоню на своєму плечі й швидко обернувся, схопивши правою рукою пістолет.
— А, це ти, — сказав він і, випустивши пістолет, висунув обидві руки з мішка й пригорнув її до себе. Він відчув, як вона тремтить у його обіймах.
— Залазь до мене в мішок, — сказав він тихо. — Тобі ж холодно.
— Ні. Не треба.
— Залазь, — сказав він. — А тоді поговоримо.
Вона вся тремтіла, і він однією рукою взяв її за зап'ясток, а другою знову легенько обняв. Вона відхилила голову.
— Іди до мене, зайчику, — сказав він і поцілував її в шию.
— Я боюся.
— Ні. Не бійся. Іди до мене.
— А як?
— Просто залазь. Місця вистачить. Хочеш, я тобі допоможу?
— Ні,— сказала вона і за мить була вже в мішку, і він міцно притис її до себе й хотів поцілувати в губи, але вона сховала обличчя в згорнену з одягу подушку й тільки міцно обхопила руками його шию. Потім він відчув, що її руки ослабли і вона знову тремтить у його обіймах.
13
Англієць (ісп)