Гордість і упередженість

Після знайомства з дівчатами план містера Коллінза не змінився. Гарненьке обличчя найстаршої дочки — Джейн — підтвердило його сподівання та зміцнило властиві йому суворі уявлення стосовно всього, що стосується старшинства; тож у перший вечір він зупинив свій вибір саме на ній. Однак наступного ранку в наміри довелося внести деякі зміни, бо протягом п'ятнадцятихвилинної розмови сам на сам із місіс Беннет перед сніданком — розмови, що почалася з пасторського будинку містера Коллінза, а привела, цілком природно, до його відвертого зізнання в намірах вибрати його хазяйку з лонгбернських дівчат, — виявилося, що місіс Беннет, незважаючи на свої доброзичливі посмішки та заохочення щодо цього наміру взагалі, не бажає, щоб саме Джейн він обрав на роль хазяйки у своїй домівці. Щодо молодших дочок вона нічого не береться казати, бо про їхні симпатії нічого достеменно не знає, однак відносно старшої дочки вважає своїм обов'язком заявити, що незабаром відбудуться її заручини.

Тож для містера Коллінза виникла необхідність поміняти Джейн на Елізабет, що він досить швидко і зробив при активному заохоченні з боку місіс Беннет. Елізабет, лише трохи поступаючись Джейн віком і вродою, цілком природно зайняла місце останньої.

Такі наміри колишнього ворога видалися місіс Беннет неоціненним скарбом, і в неї з'явилася надія, що вона незабаром зможе видати заміж двох своїх дочок. Ось так і вийшло, що чоловік, ім'я якого ще вчора наганяло на неї жах, став для неї ледь не улюбленцем.

Про намір Лідії піти пішки до Меритона не забули: всі сестри, крім Мері, зголосилися піти разом з нею. Супроводжувати їх мав містер Коллінз, причому на прохання містера Беннета, бо тому надто вже кортіло якомога швидше його позбутись і розпоряджатись у своїй бібліотеці самому. Річ утім, що містер Коллінз пішов за ним туди після сніданку та там і залишився — начебто проглядаючи один з найбільших фоліантів у зібранні, а насправді ж майже безперервно теревенячи про свій будинок і садок у Гансфорді. Така його поведінка засмутила містера Беннета надзвичайно. Він завжди був переконаний, що у своїй бібліотеці знайде і розраду, і відпочинок; якось містер Беннет сказав Елізабет, що готовий зустріти глупство та марнославство в будь-якій кімнаті домівки, але знає, що в бібліотеці завжди зможе їх уникнути. Тому він не барився і радо запропонував містеру Коллінзу супроводжувати його дочок під час їхньої прогулянки. Оскільки ж містеру Коллінзу завжди більше подобалося ходити, аніж читати, то він з величезним задоволенням закрив велетенський фоліант і приєднався до дівчат.

Містер Коллінз пишномовно промовляв різні благоглупства, його кузини чемно з ними погоджувались — ось так і минув час у дорозі, а невдовзі вони прийшли до Меритона. І відразу ж дівчата перестали звертати на нього будь-яку увагу. Їхні очі забігали туди-сюди вулицею, вишукуючи офіцерів, і єдине, що могло відірвати їх од цього заняття, був якийсь дійсно надзвичайно привабливий чепчик або небачено гарний муслін у вітрині крамниці.