Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
«Так, — подумав Едді. — Але тут ми щось прогавили, бо застрягли на тому, як би вивести тебе з ладу якоюсь карколомною загадкою з Роландового минулого чи книжки Джейка. Прогавили момент, коли могли тут-таки й закінчити змагання».
— І вона тобі не сподобалась, правда, Блейне?
— ВОНА ЗДАЛАСЯ МЕНІ ВКРАЙ ДУРНОЮ, — погодився Блейн. — МОЖЛИВО, ТОМУ ТИ ЗАГАДАВ МЕНІ ЇЇ ВДРУГЕ. ПОДІБНЕ ПРИТЯГУЄТЬСЯ ДО ПОДІБНОГО, ЧИ НЕ ТАК, ЕДДІ З НЬЮ-ЙОРКА?
Усмішка осяяла обличчя Едді, він показав пальцем на карту маршруту.
— Камінь і палиця трощать кості, а ущипливі слова мене не ранять. Або ж, як колись казали в нашому районі: «Можеш скільки завгодно обзивати мене собакою, але у мене завжди стоїть, щоб відтрахати твою матір».
— Швидше! — прошепотів йому Джейк. — Якщо можеш чимось зарадити, зроби це!
— Дурні питання йому не подобаються, — сказав Едді. — Дурні ігри також. А ми ж це знали. Знали з «Чарлі Чух-Чуха». А ти можеш трохи подуріти? Чорт, відповіді треба було шукати в тій книжці, а не в «Загадках і головоломках», але ми так і не дотумкали.
Едді покопирсався у пам’яті в пошуках другої загадки з Джейкового Іспитового Твору, згадав і кинув її Блейнові:
— Коли двері перестають бути дверима?
І знову, вперше, відколи Сюзанна спитала Блейна, що має чотири колеса й смердить, пролунало те дивне клацання, наче хтось цокнув язиком. Пауза була коротша, ніж тоді, коли Сюзанна прочитала свою першу загадку, але вона була — Едді її почув.
— КОЛИ ЇХ РОЗЧИНЯЮТЬ, ЗВІСНО. — Блейн говорив строгим і невдоволеним голосом. — ДО ЗІТКНЕННЯ ЛИШАЄТЬСЯ ТРИНАДЦЯТЬ ХВИЛИН І П’ЯТЬ СЕКУНД, ЕДДІ З НЬЮ-ЙОРКА. ХОЧЕШ ПОМЕРТИ З ТАКИМИ ДУРНИМИ ЗАГАДКАМИ НА ВУСТАХ?
Едді різко випростався на сидінні, не відриваючи погляду від карти маршруту, і хоча спиною стікали теплі цівки поту, його усмішка стала ще ширшою.
— Годі тобі скиглити. Хочеш скористатися правом розмазати нас по краєвиду? Тоді тобі доведеться змиритися з загадками, які не зовсім пасують до твоїх понять про логіку.
— НЕ СМІЙ РОЗМОВЛЯТИ ЗІ МНОЮ ТАКИМ ТОНОМ.
— Ой, боюся. Що, вб’єш мене? Не сміши. Просто пограйся зі мною. Ти ж погодився на гру. Тож грай.
На карті маршруту зблиснуло бліде рожеве світло.
— Ти можеш його розлютити, — зарюмсав Маленький Блейн. — Ой, лишенько, він уже такий лютий!
— Зникни, плаксію, — доброзичливо порадив Едді і, коли рожеве світіння згасло, знову відкривши зелену крапку, яка вже майже порівнялася з Топікою, сказав: — Ось тобі загадка, Блейне: А і Б сиділи на мосту через річку Сенд. А і Б впали. Що лишилося на мосту?
— ЦЯ ЗАГДЦКА НЕ ГІДНА НАШОГО ЗМАГАННЯ. Я НЕ ВІДПОВІДАТИМУ. — На останньому слові голос Блейна опустився до нижнього регістру, зазвучавши хрипко, наче ламкий голос чотирнадцятирічного підлітка.
Очі Роланда тепер не просто блищали — вони палали.
— Що кажеш, Блейне? Я правильно тебе зрозумів — ти визнаєш свою поразку?
— НІ! АВЖЕЖ, НІ! АЛЕ…
— Тоді відповідай, якщо можеш. Розгадуй загадку.
— ЦЕ НЕ ЗАГАДКА! — мало не пробекав Блейн. — ЦЕ ЖАРТ, ТУПИЙ ЖАРТ ДЛЯ МАЛИХ ДІТЕЙ, З ТИХ, З ЯКИХ ВОНИ РЕГОЧУТЬ У ДВОРІ!
— Відповідай, або я оголошу, що змагання завершено і наш ка-тет переміг, — заявив Роланд. Він говорив тим сухо-впевненим і владним тоном, що його Едді вперше почув від стрільця в Річковому Перехресті. — Ти маєш відповідати, бо скаржишся на дурість, а не на порушення правил, які ми прийняли за обопільною згодою.
Знову клацання, тільки цього разу набагато гучніше — таке гучне, що Едді аж скривився, а Юк притис вуха до голови. Слідом за ним настала пауза, найдовша з усіх, що були досі. Тривала вона щонайменше три секунди. А потім:
— НА ТРУБІ ЛИШИЛОСЯ І, — похмуро виголосив Блейн. — ЗНОВУ ФОНЕТИЧНИЙ ЗБІГ. САМ ФАКТ ВІДПОВІДІ НА ТАКУ НЕГІДНУ ЗАГАДКУ ЗМУШУЄ МЕНЕ ВІДЧУВАТИ ОГИДУ.
Едді підняв руку і потер вказівним пальцем об великий.
— ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ, НЕРОЗУМНЕ СТВОРІННЯ?
— Це найкрихітніша в світі скрипочка грає пісню «Моє серце перекачує заради тебе пурпурову сечу», — відповів Едді. Не втримавшись, Джейк розреготався. — Та не зважай на дешевий нью-йоркський гумор, повернімося до змагання. Навіщо поліцаї носять пояси?
Світло в баронському вагоні заблимало. Зі стінами теж почало відбуватися щось дивне: вони то блякли й прозорішали, стрімко втрачаючи колір, то знову ставали непрозорими. Едді споглядав це явище лише бічним зором, та й то йому трохи запаморочилося в голові.