Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Вбийте її! — закричав Сейр, хапаючись за власний пістолет. — Вбийте цю суку!
Сюзанна відкотилася подалі від павука, що сидів на трупі своєї матері, яка все зменшувалася у розмірах. Падаючи з ліжка, вона силкувалася зірвати з себе шолом. Тіло пронизав пекельний біль, їй уже здавалося, що шолом не відпустить, але потім вона впала на підлогу, вільна від нього. Шолом звисав збоку від ліжка, обрамлений бахромою з її волосся. Павук, скинутий зі свого сідала, коли тіло його матері смикнулося, сердито зашипів.
Над головою в неї прокотилася черга пострілів, і Сюзанна притьмом закотилася під ліжко. Одна куля брязнула об пружину. Побачивши волохаті ноги щуроголової медсестри, Сюзанна випустила кулю їй в коліно. Істота закричала, розвернулася і пошкутильгала геть, волаючи на все горло.
Сейр схилився, націлюючи дуло пістолета на ліжко туди, де лежало Міїне тіло. У простирадлі вже видніли три чорні діри від пострілів. Та не встиг він зробити четверту, як павук простягнув лапу й провів нею по його щоці, роздираючи маску й оголюючи волохате обличчя. Сейр із криком відсахнувся. Павук повернувся до нього і невдоволено щось пропхинькав. Білий горб з людським обличчям на його спині розлючено сяйнув очима, застерігаючи, щоб Сейр не наближався до його трапези. Відтак його увагу знову полонила жінка, яку вже й жінкою назвати було годі: вона більше скидалася на рештки якоїсь неймовірно стародавньої мумії, що вже струхла на ганчір’я і порох.
— Я скажу так: мене це справді трохи спантеличує, — зазначив робот з інкубатором у руках. — Чи варто мені зараз піти? Я можу повернутися, коли ситуація проясниться.
Сюзанна змінила напрям і викотилася з-під ліжка. А там побачила, що двоє ницих уже дали драла. Яструб Джей нерішуче застиг, не знаючи, на що зважитися. Залишатися чи тікати? Сюзанна вирішила за нього, всадивши кулю в лискучу коричневу голову. В усі боки порснули пір’я та кров.
Сюзанна підвелася, наскільки була змога, спираючись на ліжко для рівноваги й цілячись поперед себе з пістолета Скавтера. Її кулі спостигли чотирьох. Щуроголова медсестра та інший ниций утекли. Сейр кинув пістолета й намагався сховатися позаду робота з інкубатором.
Сюзанна пристрелила двох вампірів, що залишилися, і ницого з мордою бульдога. Цей Габер про неї не забув: він утримував позиції і чекав нагоди вистрелити. Але вона була спритніша і з відчуттям глибокої сатисфакції подивилася, як він падав на спину. Габер, подумала вона, був найнебезпечнішим з усіх.
— Мадам, а чи не могли б ви мені сказати… — почав робот, і Сюзанна двома пострілами в його сталеве обличчя згасила сині електричні очі. Про цей фокус вона чула від Едді. Одразу ж озвалася оглушлива сирена. В Сюзанни було таке відчуття, що вона напевне оглухла б, якби довелося слухати її довго.
— МЕНЕ ОСЛІПЛЕНО ШЛЯХОМ ОБСТРІЛУ! — волав робот, не втративши, проте, свого абсурдного акценту: чи-не-бажаєте-чашечку-чаю-мадам. — НУЛЬОВА ВИДИМІСТЬ, ПОТРЕБУЮ ДОПОМОГИ, КОД СІМ, ПОВТОРЮЮ, ПОТРІБНА ДОПОМОГА!
Здійнявши вгору руки, Сейр вийшов з-за металевої спини й відступив убік. Через завивання сирени й балаканину робота Сюзанна не могла його чути, але по губах того покидька прочитала: здаюся, чи не відпустите ви мене під обіцянку не воювати?
Від цієї кумедної думки Сюзанна всміхнулася, не усвідомлюючи, що всміхається. Бо цей усміх був без тіні гумору й жалю та означав лиш одне: вона шкодувала, що не змусить його лизати кукси своїх ніг, як він змусив Мію вилизувати його чоботи. Але для цього було замало часу. В тому, як розтяглися її губи, він побачив свою смерть і розвернувся, щоб тікати, і тієї ж миті Сюзанна двічі вистрелила йому в потилицю — раз за Мію і раз за панотця Каллагена. З черепа Сейра порснули мізки й кров. Він ухопився за стіну, спробував втриматися за полицю, повну різного причандалля, і звалився мертвий на підлогу.
Тепер Сюзанна взяла в приціл бога-павука. Крихітна людська голова на його чорній волохатій спині втупилася в неї синіми очима, такими моторошно подібними до Роландових, що палали від люті.
Ні, ти не можеш! Ти не повинна! Бо я єдиний син Короля!