Аладдін і чарівна лампа

— Присягаюся життям, о батьку, душа моя повернулася до мене лише вчора, коли я побачила свого коханого чоловіка Аладдіна. А доти через клятого чаклуна ох і натерпілася я лиха!

І вона розказала, як виміняла у магрібця стару лампу на нову й додала:

— Я ж і гадки не мала, що вона чарівна! Наступного дня, коли він забрав стару лампу, наш палац разом зі мною та моїми невільницями опинився у Магрібі, країні чаклуна. Але, на щастя, мене знайшов мій чоловік Аладдін, вигадав хитромудрий план і убив магрібця. Слава Аллаху, що визволив нас від нього! А коли мій коханий убив його, то сказав мені: «Візьми своїх невільниць і вийдіть із цих покоїв, залиште мене самого», — саме так я і вчинила. Що він зробив, аби перенести палац разом із усіма нами на місце, я не знаю.

Тоді в розмову втрутився Аладдін:

— О царю над царями, нічого особливого я не зробив, лише витягнув з-за пазухи магрібця лампу (Бадр аль-Будур розповіла мені, що той завжди носив її із собою) і наказав джинові перенести наш палац сюди. О благословенний, іди і сам подивися на того, хто завдав усім нам таких страждань. Він лежить мертвий в іншій кімнаті.

І султан пішов, щоб побачити вбитого магрібця, а тоді звелів своїм воїнам порубати тіло, спалити й розвіяти за вітром. А потім обійняв Аладдіна і сказав:

— Дякую тобі, о сину, за твої старання. Ти пробач мені за те, що я хотів тебе стратити. Відчай керував мною, бо я думав, що через тебе навіки втратив свою єдину дитину.

— О великодушний царю, так вчинив би кожен на твоєму місці, — відповів Аладдін.

А потім султан наказав розпочати святкування на честь повернення його доньки та зятя.

Але подейкують, що в того клятого магрібця був брат, ще сильніший та ще лихіший маг. Одного разу він ворожив на піску і висипав гороскоп свого брата, якого давно не бачив, щоб дізнатися, де він і що з ним. Побачивши, що того нема серед живих, дуже через це засмутився, а потім ще раз розсипав пісок, щоб знати причину і місце братової смерті. Пісок показав чаклуну всю історію знайомства його брата із Аладдіном і те, що його брата було спалено у східних землях, а попіл розвіяно за вітром. Дізнавшись і про те, що Аладдін володіє чарівною лампою, ворожбит схотів будь-що помститися за брата.

Магрібець вирушив у далеку дорогу, і їхав так довго, аж поки не дістався міста, де жив Аладдін. Оселився у заїжджому дворі, він два-три дні відновлював сили після важкої подорожі, а тоді почав думати, як звести зі світу того, хто порішив його брата.

Чаклун пішов у центр міста і зупинився там, де городяни грали в шахи. Він почув, що всі говорять про якусь стару, Фатіму. Вона була благочестивою жінкою, жила у пустелі й лише двічі на тиждень приходила у місто. Люди дуже поважали її. Брат покійного магрібця поцікавився у одного з городян:

— О добродію, я нетутешній і мені цікаво, хто ця Фатіма, про яку всі говорять із такою шаною? Розкажи, де мені її шукати. Мене спіткало лихо, тож я хочу попросити її, щоб помолилася за мене. Можливо, Аллах прислухається до її молитов і відверне біду від мене.