Вогнем і мечем. Том перший

Коли посол і пан Скшетуський в’їхали у браму своїми підводами, вони побачили не двір, а радше величезний сарай, збитий із товстенних дубових колод, із вузькими, схожими на бійниці, вікнами. Приміщення для челяді й козаків, стайні, амбари і комори безпосередньо тулилися до двору, утворюючи незграбну будівлю, складену то із високих, то із низьких частин, зокола таку убогу і примітивну, що, якби не світло у вікнах, її важко було б назвати людським житлом. На майдані перед будинком стирчали два колодязних журавлі, ближче до брами стояв стовп із колесом нагорі для прив’язі прирученого ведмедя. Могутня брама — теж із товстенних дубових колод — була в’їздом на майдан, весь оточений ровом і палісадом.

Певно, що це була оборонна споруда, укріплена проти набігів і наїздів. Вона в усьому нагадувала ще й окраїнну козацьку паланку, і хоч більшість окраїнних шляхетських садиб були такого, а не іншого типу, ця найбільше скидалася на хижацьке гніздо. Челядь, що вийшла зі смолоскипами зустрічати гостей, дужче схожа була на розбійників, аніж на слуг. Величезні пси рвалися на майдані з ланцюгів, ніби хотіли одірватися й кинутися на прибулих, зі стаєнь долітало кінське іржання, а молоді Булиги разом із матір’ю заходилися окликати слуг, віддавати розпорядження і лаятися. Серед такого гармидеру гості зайшли в дім, і тут пан Розван Урсу, котрий досі помічав тільки дикість і убогість садиби й майже шкодував, що прийняв запрошення переночувати, по-справжньому здивувався тому, що побачили його очі. Усередині житло зовсім не відповідало своєму занедбаному зовнішньому виглядові. Спершу зайшли у просторі сіни, стіни яких майже повністю були завішані обладуиком, зброєю і шкурами диких звірів.

У двох високих грубах горіли колоди, і в ясному їх полум’ї видно було багату кінську збрую, блискучі лати, турецькі панцири, що мигтіли коштовним камінням, кольчуги із золотими ґудзями на застібках, напівпанцири, начеревники, ринграфи[28], стальні гарнаші високої ціни, шоломи польські й турецькі, а також мисюрки[29] з маківками зі срібла. На протилежній стіні висіли щити, які на той час уже вийшли з ужитку, а поряд — польські списи і східні дротики; холодної зброї теж було вдосталь — від шабель аж до кинджалів і ятаганів, ручки яких, наче зірочки, миготіли різними барвами у відблисках вогню. По кутках висіли в’язки лисячих, вовчих, ведмежих, кунячих і горностаєвих шкур — мисливські трофеї княжичів. Нижче, уздовж стін, дрімали на обручах яструби, соколи і великі беркути, привезені з далеких східних степів і незамінні в гонах на вовків.