Запахи. Історія одного вбивці

Гренуй тим часом відірвався від дверної рами. Вже під час помпезної промови Бальдіні з нього спали заціпеніння, настороженість, пригніченість. Він чув тільки згоду, тільки «так», і радів, мов дитина, котра добилася якоїсь поступки і котрій байдуже до умов та моральних застережень, із тим пов’язаних. Поза його стала невимушеною, він уперше був схожий більше на людину, аніж на тварину, і вже не звертав уваги на кінець тиради Бальдіні, знаючи, що переміг цього чоловіка, коли той поступився йому.

Поки Бальдіні порався зі свічниками на столі, Гренуй пірнув у темряву майстерні, де збоку стояли стелажі з коштовними есенціями, оліями, тинктурами, і, довірившись своєму надійному нюхові, хапав з полиць необхідні флакони. Їх було дев’ять: есенція апельсинового цвіту, олія солодкого лимона, гвоздична та трояндова олії, екстракти жасмину, бергамоту та розмарину, мускусна тинктура і стираксовий бальзам. Усім цим він швиденько заставив край стола. Останнім він притяг балон з високопроцентним винним спиртом. Тоді став за спиною Бальдіні (той і досі обачливо й педантично розставляв своє начиння — одну склянку посував трохи далі, другу присував ближче, поки все стало на свої звичні місця, якнайкраще освітлені) і чекав, тремтячи від нетерпіння, коли вже старий поступиться своїм місцем.

— Так! — сказав нарешті Бальдіні, відступаючи вбік. — Тут розставлено все необхідне для твого, так би мовити, експерименту. Нічого мені тут не розбий і нічого не розхлюпай! Запам’ятай: ці розчини, з якими ти п’ять хвилин зможеш поморочитися, такі коштовні і такі рідкісні, що навряд чи ти ще коли-небудь триматимеш їх в руках у такій сконцентрованій формі!..

— Скільки вам зробити, метре? — запитав Гренуй.

— Чого — скільки? — здивувався Бальдіні, який ще не закінчив своєї промови.

— Скільки цих парфумів? — прохрипів Гренуй, — скільки їх вам треба? Наповнити до краю оту товсту флягу? — І він кивнув на флягу для змішування, до якої входило добрих три літри.

— Ні! Не треба! — жахнувся Бальдіні, і страх його був і глибоко вкорінений, і стихійний водночас, страх перед марнотратством, страх за своє майно. Але, наче застидавшись цього викривального крику, він одразу ж пробурчав: — І не перебивай мене! — Тоді трохи заспокоївся і продовжив уже з іронією в голосі: — Для чого нам три літри парфумів, яких ми обидва не цінуємо? Досить і половини мензурки, та позаяк важко змішати такі маленькі дози, я дозволю тобі наповнити змішувач на третину.

— Гаразд! — погодився Гренуй. — Я заповню цю флягу на третину «Амуром та Псіхеєю». Тільки, метре Бальдіні, я робитиму це по-своєму. Я не знаю правил мистецтва, я цього не навчений, тож зроблю по-своєму.