Літак підбито над ціллю
- Автор: Гофман Генрих Борисович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Літак підбито над ціллю». Краткое содержание книги:
Льотчик пробирається через лінію фронту. Важкий і небезпечний це шлях. Та найсерйозніших випробувань герой зазнає тоді, коли, здавалося б, уже досягнув мети…
В основу повісті покладено справжній факт. Усе, про що розповідається в книжці, трапилося під час Великої Вітчизняної війни з командиром ескадрильї одного з авіаполків Г. С. Карловим.
Автор повісті, Генріх Борисович Гофман, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, почав друкуватися з 1957 року в газетах «Комсомольская правда», «Красная звезда», «Советская авиация».
«Літак підбито над ціллю» — перший великий твір письменника.
— Чи ба, та це ж з нашого полку! — зрадів Георгій, впізнавши механіка з першої ескадрильї.
Він перебрав у думці десятки прізвищ, намагаючись пригадати, як звуть механіка. А той підбіг і нерішуче зупинився, запитливо поглядаючи то на Карлова, то на начальника конвою.
— Ти знаєш цього чоловіка? — спитав лейтенант у механіка, показуючи на Георгія.
— Звичайно, знаю. Це ж командир третьої ескадрильї. Його недавно збили… Ще командир полку сказав про нього: «Карлов, якщо живий, обов’язково повернеться».
— Ну то як, тепер вірите? — спитав Георгій начальника конвою.
— Я вам ще після першої розповіді повірив, але не знаю — що робити. Адже я за кожного в списку відповідаю. — Лейтенант замислився на мить. — Мені хоча б якийсь папірець, щоб звітувати за вас.
— Ну й становище!.. — сказав Георгій.
— Знаєте, що можна зробити? Нехай він, — лейтенант кивнув на механіка, — якнайшвидше сповістить у полк, щоб по вас приїхали з якимось документом.
— Гаразд, — погодився Карлов.
Начальник конвою пояснив механікові, що арештовані йдуть на Зимовники, і відзначив на карті, де вони перебувають зараз.
— Так мені ж наказано евакуювати літак після вимушеної посадки, — нерішуче промовив механік.
— Хто наказав? — спитав Георгій.
— Інженер полку.
— В такому разі скажеш інженерові, що я тимчасово скасував його наказ. А зараз поспішай, щоб доповісти майорові Ємельянову, що я йду під конвоєм по рідній землі, яку сам звільняв, — пожартував Георгій.
— Добре. Я швидко, товаришу лейтенант!
Начальник конвою зупинив вантажну машину і попросив підвезти механіка. Як тільки машина рушила, Карлов і лейтенант побігли наздоганяти конвой, що відійшов уже досить далеко.
Дізнавшись від лейтенанта, що чоловік у шинелі поліцая справді радянський льотчик, конвойні різко змінили своє ставлення до Георгія. Вони посадили його в сани і не знали, що ще запропонувати йому, аби якось згладити провину за свою колишню ворожість. Та льотчик не ображався на них. Хвилюючись, він нетерпляче поглядав на дорогу.
Повернення у стрій
Понад дві години, пересідаючи з однієї попутної машини на іншу, їхав механік до станиці Барабанщиків. Він бігом поминув дві вулиці і, задиханий, нарешті, добрався до аеродрому.
Ось уже й спустілі снігові капоніри. Метрів триста лишилося до командного пункту, коли механік почув здивований окрик:
— Ви чому тут? — Назустріч йому йшов майор Голубев.
— Товаришу майор! — механік перевів дух. — Зараз поясню. Там, на дорозі, — він показав на південний захід, — під конвоєм ведуть лейтенанта Карлова.
— На якій дорозі? Чому під конвоєм? — здивувався Голубев. — Ви самі бачили?
— Так. Я з ним розмовляв. У нього нема документів, і йому не повірили, що він льотчик.
Механік переказав майорові прохання начальника конвою.
— Виходить, живий! Виходить, прийшов Карлов! — зрадів Голубев. — От молодець! Ми з командиром були певні, що він повернеться. Ходімо! — Вони побігли до командного пункту.
В землянці КП були начальник штабу полку і оперативний черговий.
— Карлов знайшовся! — вигукнув майор і квапливо розповів, де зараз льотчик. — Шкода, що Ємельянов у повітрі, вилетів на завдання. Доведеться чекати.
— Навіщо чекати? Давайте зараз же пошлемо машину по Карлова, — запропонував начальник штабу.
В цей час задзвонив телефон. З дивізії повідомляли, що полковник Рубанов на зв’язковому літаку ПО-2 щойно вилетів на аеродром Барабанщиків.
От і добре. Доповімо командирові дивізії і відразу дошлемо машину. А ви тим часом приготуйте довідку, — попросив Голубєв начальника штабу і вийшов.
Маленький ПО-2 приземлився і побіг на лижах до командного пункту, біля якого стояв полковий літак зв’язку. Там механік просигналив прибулому літаку місце для стоянки.
Тільки-но полковник виліз з кабіни, як Голубев сповістив його про Карлова.
— Чого ж ви зволікаєте? — спитав командир дивізії.
— Зараз буде готовий документ і пошлемо автомашину, — відповів Голубев.
— Не машину, а літак. Готуйте до вильоту свій ПО-2. Та посилайте по Карлова когось соліднішого, бо ще закомизяться там. Можуть не відпустити.
— Єсть, товаришу полковник. Дозвольте послати ад’ютанта ескадрильї капітана Артемова?
— Артемова можна. Цей кого завгодно переконає, — погодився Рубанов, знаючи твердий, наполегливий характер капітана. — Довідку приготуйте за моїм підписом! — додав він.