Кожен день – інший. Щоденник
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-305-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кожен день – інший. Щоденник». Краткое содержание книги:
У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день — інший» — щоденникові записи письменниці за 2011–2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
Предивний пречудовий світ, з якого я родом по духу. Маленька вузькоколійка, по якій бігає потяг з двома вагонами, зелені луки, чисте повітря і круглі шапки гір, де гніздяться орли, яких не можна вбивати, бо загине чийсь син. Іноді я почуваю себе останньою з роду.
19.04.2012
Врешті все закінчиться тоталітаризмом. Масова культура розкладає людство, високі технології дають змогу вистежити кожного, тому впоратися з цим безпринципним і боязким стадом тому, хто захоче мати владу, буде неважко. В Україні це дуже помітно.
Ще кілька років тому я писала про культуру самознищення, коли постмодернізм сприймали як одкровення, хоча варто питати себе в кожному випадку: що дає ця книга (картина, фільм) душі і серцю, і відкинути все, що не задовільняє наші духовні чи інтелектуальні потреби. Так можна залишитися особистістю і не дозволити нікому маніпулювати із загальнолюдськими вартостями. Але цього не трапилося, а відтак комерціалізація культури сіла нам на голову. Якась пані з Польщі назбирала з українських поетів грошей за їхні вірші і видала антологію перекладів. Ніби й добра справа, але хотілося б знати, яка дорога вимощена добрими намірами. Підозра — це лихо з розуму, який знає, що існує безліч способів його використати.
20.04.2012
З тією історією доводиться стати детективом. Там розбіжності в датах на двадцять років, там книга виявляється старішою майже на сто років і не того автора. Найгірше те, що немає навіть з ким проконсультуватися, бо фахівців уже немає поміж живих. Для роману це не так важливо, важливо для мене. Коли посилаються на книгу, не читаючи її, це вже нікуди не годиться. Мене ошукують на кожному кроці — кому тут вірити. Щоб встановити істину, треба багато років працювати в архівах та бібліотеках, а в мене інші завдання в цьому житті. Найсмішніше те, коли тобі дорікають в дилетантизмі, а ти цього й не заперечуєш, не сперечаєшся. Що ж, і це досвід. Мушу встановити, чи була у Добромилі друкарня в 30–40 роках XVI століття, бо тут залежить на репутації Гербурта. Здається, я єдина, кому на цьому залежить.
21.04.2012
За ніч зацвіла алича. Таке відчуття, що земля втомилась від зимування і веснування, від залежності від сонця. Ніщо не викликає такої тривоги в людині, як небесні знаки. Сонця стає дедалі менше. Воно не гріє так, як раніше. Це мені нагадує Добромильський літопис, писаний у XVIII ст., де переважна більшість записів про повені, засухи, неврожаї, знамення у небі, двоголових телят і моровицю, і жодної тобі політики. Маленький такий літопис, як маленьке життя маленької людини, констатація безсилля перед стихією. А от у Лукрецієвій поемі «Про природу речей» в книзі, присвяченій моровиці й природнім катаклізмам, увага зосереджується на поведінці людини за таких обставин. Люди миттю дичавіють і керуються винятково інстинктами, оскільки роблять ставку на Бога, а не на власні моральні якості й здоровий глузд. Вони убивають Бога в собі, якщо не отримують захисту. І при цьому навіть не здогадуються, що Бог завжди всередині, а не зовні.
Найбільше мене обурює в людях несамостійність вчинків. Але ще більше — несамостійність думки. Все це наслідок того, що не існує системи координат для людини у Всесвіті й повна дезорієнтація в інфантильному суспільстві, яким може керувати хто завгодно.
22.04.2012
Один з найдивовижніших заходів сонця в Урожі, які я бачила. Контраст між чорним, темно-сірим і жовтим та золотим. І над лісом — там, де сідає сонце, — світла смуга, а над нею чорна. Чомусь я відразу подумала: світла смуга — то завтрашній день, а чорна — минуле. Наступний день і справді виявився безхмарним і світлим. Але не це головне — раптом я знову стала сильною і повірила, що в мене досі є майбутнє.
27.04.2012
Життя в нашій країні — як над прірвою. Кожної миті ми можемо розпрощатись з мирним побутом, втратити все, що маємо. Нас загнали в глухий кут, найглухіший, той, що називають беззаконням і безправністю. Тому так важливо зараз повернутись обличчям до минулого і дізнатись, як воно жилося в прірві. Іноді мені здається, що я могла б жити де завгодно, тільки не в Україні. Не тому, що мені так погано, а тому, що соромно від безсилля.