Диявол у Білому місті
- Автор: Larson Erik
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0848-3
- Переводчик: Ганна Яновська
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диявол у Білому місті». Краткое содержание книги:
Спочатку вона допомагала в аптеці. Їй подобалося працювати разом із чоловіком, і вона часто спостерігала, як він обслуговував покупців. Вона насолоджувалася його зовнішністю, спокоєм синіх очей і пристрасно чекала тієї миті, коли наче ненароком торкнеться його. Також Мірту захоплювала та елегантна манера, в якій він працював за касою, і те, що він здобув прихильність старших клієнтів, котрі були вірні відсутній місіс Голтон. І вона всміхалася, принаймні перший час, спостерігаючи майже нескінченний потік дівчат, які заходили до крамнички й вимагали консультації тільки із самим містером Голмсом.
Мірта тепер зрозуміла, що глибоко під зовнішньою теплотою і чарівністю в душі чоловіка вирує потужна течія честолюбства. Здається, аптекар він лише за назвою — скоріше він відповідав поширеному ідеалу коваля власного щастя, людини, яка невтомною працею і винахідливістю щабель за щаблем піднімається на верхівку суспільства. «Амбітність була прокляттям життя мого чоловіка, — згадувала пізніше Мірта. — Він хотів отримати таке становище, де його б шанували, рахувалися з ним. Він хотів багатства».
Проте вона залишалася переконаною, що честолюбство ніколи не псувало його характеру й не заважало йому виконувати свою роль чоловіка і, врешті, батька. У Голмса, присягала вона, було ніжне серце. Він душі не чув у дітях і тваринах. «Він дуже любив свійських тварин і завжди тримав собаку чи кота й зазвичай коня, міг годинами з ними спілкуватися: учити їх усіляких штучок чи просто забавлятись». Він не пив, не палив і не грав в азартні ігри. Він був лагідний, і посваритися з ним було майже неможливо. «У побуті я не уявляю нікого приємнішого, ніж мій чоловік, — стверджувала Мірта. — Він ніколи слова лихого не сказав ні мені, ні нашій дівчинці, ні моїй мамі. Він ніколи не був сердитим чи дратівливим, а завжди веселим і легким».
Однак у цьому шлюбі відразу була закладена певна напруга. Сам Голмс ніякої агресії не виявляв — розжарювала ситуацію сама Мірта: вона швидко втомилася від усіх цих молоденьких клієнток і того, як Голмс із ними розмовляє, як торкається їхніх рук і спрямовує на них свій синій погляд. Спочатку в цьому для неї була певна інтрига, потім їй стало ніяково — і врешті вона почала ревнувати та стежити за чоловіком.
Її ревнощі й посилення власницьких почуттів Голмса не бентежили. Він просто почав сприймати її як перешкоду. Так морський капітан дивиться на айсберг — те, що треба обминати й стежити за ним. Справи пішли так добре, сказав він Мірті, що тепер уже потрібна її допомога з бухгалтерськими книжками. Тож вона дедалі більше часу проводила в кабінеті нагорі, пишучи ділові листи й займаючись аптечними рахунками. Про свою журбу вона писала батькам. Улітку 1888 року її батьки переїхали до містечка Вільметт (штат Іллінойс) і оселилися там у гарному двоповерховому будинку на Джон-стрит навпроти церкви. Самотня, засмучена й вагітна Мірта пішла жити до них і там народила дочку Люсі.
Голмс раптово став поводитися як гарний сім’янин. Батьки Мірти спочатку сприймали його прохолодно, але він узявся здобувати їхню довіру визнанням своєї неправоти зі сльозами на очах, а також демонстрацією ніжних почуттів до дружини й дитини. Довіру він здобув. «Він своєю присутністю, — згадувала Мірта, — був як бальзам на рану, як часто казала про нього моя матінка. Він був такий добрий, лагідний і уважний, що всі колишні турботи та хвилювання забулися».
Він перепрошував за довгі від’їзди з будинку в Вільметті. У Чикаго було стільки справ! Зважаючи на те, як він одягав Мірту та скільки грошей їй давав, то справи йшли вгору, і ця думка, врешті, заспокоювала тещу й тестя. Вони з Міртою розпочали життя, позначене рідкісними візитами доктора Голмса, але коли вже він приїжджав, то з теплим серцем і гостинцями і не спускав з рук малу Люсі.
«Кажуть, що немовлята краще розуміються на людях, ніж дорослі, — казала Мірта, — і я ніколи не бачила таке немовля, яке б не підійшло з радістю до містера Голмса й не залишилося біля нього. Вони йшли до нього тоді, коли до мене не хотіли. Він надзвичайно любив дітей. Часто в дорозі, коли в нашому вагоні була маленька дитинка, він, бувало, просив мене: «Піди-но, спитай, чи дадуть тобі її трошки потримати», — і коли я приносила йому маля, то він із ним грався, забувши про все на світі, доки мати не просила дитину назад або я бачила, що вона хоче її забрати. Він часто брав у матерів дітей, які плакали, і практично не було такого, щоб дитина в нього не засинала чи не починала весело гратися».