Жменя праху

Першого тижня Тоні мав кілька дуже неприємних розмов. Аллен спробував виступити як миротворець.

— Зачекай кілька тижнів,— сказав він.— Бренда вернеться. Бівер їй скоро набридне.

— Але ж я не хочу, щоб вона верталась.

— Я розумію твої почуття, але ж у нас не середньовіччя. Якби Бренду не приголомшила Джонова смерть, може, такого б і не вийшло. Адже торік Марджорі теж скрізь ходила з отим йолопом Робіном Бізлі. Вона просто шаленіла за ним, а я вдавав, що не помічаю нічого, і все минулося. На твоєму місці я прикинувся б, що нічого не сталось.

А Марджорі сказала:

— Невже ти думаєш, що Бренда справді кохає Вівера? Хіба ж його можна кохати! То їй тільки здається, а твій обов’язок, по-моєму,— не дозволити їй зробити таку дурницю. Не погоджуйся на розлучення — принаймні поки не знайдеться хтось кращий.

Леді Сент-Клауд сказала:

— Бренда вчинила страшенно по-дурному. Вона завжди легко запалювалась, але я певна, що нічого поганого вона зробити не могла. Це на Бренду не схоже. Я ніколи не бачила містера Вівера й не хочу його бачити. Я розумію, що він їй ні з якого боку не підходить. Я не повірю, що Бренда захотіла одружитися з таким. Я вам можу пояснити, як усе вийшло, Тоні. Бренда, певно, відчула, що ви до неї трохи неуважний — на такій стадії подружнього життя це буває часто. Я знаю безліч таких випадків. Ну, і, звичайно, їй приємно було, що той юнак упадає за нею. Оце й усе, і нічого поганого там не було. Ну, а потім отой жахливий удар — нещастя з малим Джоном — приголомшив її, і вона сама не тямила, що каже й пише. Через кілька років ви обоє сміятиметеся з цієї дурної пригоди.

Тоні не бачив Бренди від дня похорону. Один раз він поговорив з нею по телефону.

Це було вже на другому тижні; він почував себе страшенно самотнім, і в нього йшла обертом голова від усяких порад. До нього прийшов Аллен — умовляти, щоб він помирився з дружиною.

— Я говорив з Брендою,— сказав він.— Бівер уже набрид їй. Вона хоче одного — вернутись до Геттона й помиритися з тобою.