Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
«Тут уже дуже давно нікого не було».
Але як же це взагалі можливо, якщо він цілий тиждень бачив, як люди заходять сюди і звідси виходять?
«Бо він зовсім не людина. Бо голос диявола слухати приємно».
Алан зробив ще два кроки, ліхтариком освітлюючи порожній простір, вдихаючи сухий музейний пил, що висів у повітрі. Озирнувся й побачив власні сліди в пилу. Він посвітив ліхтариком знову на приміщення магазину, перевів його справа ліворуч, уздовж шафи, що також слугувала містерові Ґонту касовою стійкою… і зупинився.
Там стояв касетний відеопрогравач/записувач, біля портативного телевізора «Соні» – однієї з моднячих моделей, з круглим, а не квадратним екраном, а корпусом червоним, як пожежна машина. Навколо телевізора було обмотано кабель. І ще дещо лежало зверху на відеопрогравачі. Під світлом ліхтарика здавалося, що це книжка, проте Алан так не думав.
Він підійшов і спочатку посвітив на телевізор. Той був густо вкритий пилюкою, як і підлога та скляні шафки. Кабель, обкручений навколо нього, – коаксіальний кабель зі з’єднувачами на обох кінцях. Алан перевів ліхтарик на річ зверху на програвачі, не книжку, а відеокасету в чорному футлярі без позначок.
Поруч лежав запилюжений бізнес-конверт. Спереду на конверті було написано
УВАГА, ШЕРИФЕ АЛАНЕ ПЕНҐБОРН.
Він поклав пістолет і ліхтарик на скляну стійку, взяв конверт, розкрив його й витягнув аркуш. Тоді знову взяв ліхтарик і націлив потужне коло світла на коротке надруковане повідомлення.
Шановний шерифе Пенґборн.
На цей момент ви вже виявили, що я досить особливий підприємець – того рідкісного штибу, які дійсно намагаються пропонувати «щось для всіх». Шкодую, що нам так і не вдалося зустрітися віч-на-віч, але, сподіваюся, ви зрозумієте, що така зустріч була б вельми нерозумною затією – принаймні з моєї точки зору. Ха-ха! Але я залишив вам дещо, і воно, думаю, дуже вас зацікавить. Це не подарунок – я зовсім не Санта-Клаус, і ви, думаю, з цим погодитесь, – але всі в цьому місті запевнили мене, що ви людина чесна, тому, гадаю, заплатите бажану ціну. Ціна передбачає також маленьку послугу… послугу, яка у вашому випадку радше добра справа, а не розіграш. Думаю, сер, що в цьому ви зі мною погодитеся.
Знаю, що ви довго й марудно загадувалися, що ж трапилося під час останніх митей життя вашої дружини і молодшого сина. Думаю, зовсім скоро ви отримаєте відповіді на всі ці питання.
Повірте, я бажаю вам лише добра,
лишаюся ваш вірний і покірливий слуга
Ліленд Ґонт
Алан повільно відклав папір.
– Мудак! – бурмотнув він.
Він знову посвітив ліхтариком навколо й побачив, що кабель відеопрогравача тягнеться вздовж шафки й закінчується вилкою, яка лежить на підлозі за кілька футів від найближчої розетки. Що, в принципі, не створювало проблем, оскільки електроенергії все одно немає.
«Але знаєте що? – подумав Алан. – Не думаю, що це має значення. Не думаю, що це взагалі має хоч якесь значення. Мені здається, якщо я підключу кабель до пристрою, вставлю вилку в розетку, а касету в програвач, усе чудово працюватиме. Бо він ніяк не міг би спричинити те, що спричинив, і знати те, що знає… якщо він людина. Голос диявола слухати приємно, Алане, і що б ти не робив, не можна дивитися те, що він тобі залишив».
І все одно він знову відклав ліхтарик і підняв коаксіальний кабель. Роздивився його, тоді нахилився і вставив у відповідне гніздо позаду телевізора. Банка «Жуй-смакуй» почала вислизати з-під сорочки. Алан ухопив її спритною рукою, перш ніж банка впала, і поставив на скляну шафку біля відеопрогравача.
Норріс Ріджвік був на півдорозі до «Необхідних речей», коли раптом вирішив, що це божевілля з його боку – набагато більше, ніж те, яке він уже встиг пережити, – їхати розбиратися з містером Ґонтом самотужки.
Він зірвав мікрофон із зубців.
– База, я машина-два, – промовив він. – Це Норріс, як чути?
Він відпустив кнопку. Не почулося нічого, окрім огидного вереску шуму. Око бурі вже прямо над Роком.
– Сука, – лайнувся він і повернув у бік муніципалітету.
Можливо, Алан там, а якщо ні, йому хтось скаже, де Алан. Алан знатиме, що робити… і навіть якщо ні, Алан мусить почути його признання: це він порізав шини Г’ю Прістові й відправив чоловіка на смерть просто тому, що він, Норріс Ріджвік, хотів мати вудку «Бейзен», як у його старого татка.