Теорія літератури

Дерида проголосив свободу від центру, чи то буде суб’єкт, центр структури, чи класична філософія. В науковому і методологічному сенсі це стало революційним початком нових методологій і стратегій прочитань, передовсім у філософії.

Французький теоретик привертав увагу до того, що традиційне європейське філософське мислення позначене існуванням бінарних опозицій, наприклад: означуване/знак, дійсність/вигадка, мовлення/письмо, чоловіче/жіноче, раціональне/емоційне, центральне/марґінальне і так далі. Число опозицій, по суті, нескінченне. В цих опозиціях роль двох сторін не однакова, і перший термін завжди має статус переваги над другим. Другий термін розглядається як ускладнення, заперечення, вияв, продовження, тлумачення і так далі першого. В цій тенденції до надання переваги першому членові опозиції спостерігається те, що називається логоцентризмом.

Західне логоцентричне мислення найбільше завдячує формуванням своїх парадигм Аристотелеві. Саме в Аристотеля істина асоціюється з статикою, незмінністю, саме Аристотель вивів бінарну опозицію універсального і часткового, ототожнивши універсальне з незмінним, саме Аристотель визначив пари форма/зміст, душа/тіло (в другій душа і тіло поєднуються за зразком форми і змісту), в душі ірраціональний елемент поєднується з раціональним. В основі суспільних механізмів Аристотель поставив такі пари: батько/син, господар/раб, чоловік/дружина. Регулювання відносин у цих опозиціях з погляду влади ще більш очевидне, ніж в інших випадках.

На думку Дериди, класичні опозиції на зразок Аристотелевих, по-перше, завжди передбачають існування певного центру, по-друге, не відображають реальності, а скоріше є певними риторичними фігурами.

Децентрування структури, яке означало радикальний філософський переворот, Дерида пов’язав із трьома постатями і подіями:

— ніцшевською критикою метафізики;

— фройдівською критикою свідомості;

— деструкцією метафізики Гайдеґером (ідея буття-присутності).

Деконструкція прагне підірвати структуру опозиції, а отже, логоцентризм, зрівняти дві сторони опозиції і на зміну поняття difference (різниця) пропонує поняття differance (гра відмінностей).

З праць як Дериди, так і численних його коментаторів добре відомі кроки або стратегії деконструкції. Згадаю лише, що головна стратегія деконструкції полягає в зміщенні, децентрації самої системи, а саме — в заміні всієї системи цінностей, яка виражена класичною опозицією.

Про це Дерида говорить у десяти статтях свого збірника «Марґінеси філософії» (Marges de la philosophie, 1972).

Книжка відкривається вступною статтею «Тимпан», яку можна вважати концептуальною передмовою автора. Вона написана у властивій для Дериди екстраваґантній манері. Текст статті розміщений у дві колонки. Перша, ширша колонка становить власне текст Дериди, друга, вужча — текст довгої цитати з автобіографічних мемуарів французького автора Мішеля Лейрі «Biffures» (1948). «Тимпан» так само має три епіграфи з Геґеля і чимало приміток унизу сторінок. Дерида жодного разу прямо не посилається на цитату з Лейрі, однак графічно виглядає, що ця цитата написана на берегах статті Дериди. Або можна це сприйняти по-іншому: стаття Дериди написана на берегах цитати з Лейрі. «За допомогою такої типографіки Дерида намагається поширити поле, на якому і в якому він пише»[1025], — коментує Пеґі Камуф. Графічне оформлення цього тексту і його зміст засадничий для деконструкції. Ідеться про те, що береги філософського тексту, самої філософії заповнені. Відбувається певний діалог між філософією та її марґінесами, в якому марґінеси відіграють роль певного реципієнта, слухача.