Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
5.8. Обстоювання Сократом автономії етики (тісто пов'язане з його упертим нехтуванням проблемами природи) знайшло свій вираз, зокрема, в його доктрині самодостатності або автаркії «доброчесного» індивіда. Далі буде показано, що ця теорія суперечить Платоновим поглядам на особистість. Див., зокрема, примітки 25 до цього розділу та 36 до наступного і текст. (Див. також прим. 56 до розділу 10.)
5.9. Ми не можемо створити інституції, що діяли б незалежно від того, які люди в них «працюють». Стосовно цих проблем див. розділ 7 (текст до приміток 7-8, 22-23), і надто розділ 9.
5.10. Про те, як Платон розглядає Піндарів натуралізм, див. «Горгій», 484 b, 488 b, «Закони», 690 d (уривок цитується далі в цьому ж розділі, див. прим. 28), 714 е-715 а і 890 а-b. (Див. також Адамову примітку до «Держави», 359 с 20.)
5.11. Антифонт вживає термін, який я, розглядаючи Платонове та Парменідове вчення, переклав як «обманливе судження», і який він протиставить «правді» (див. прим. 15 до розділу 3). Див. також переклад Е. Баркера у його книзі (Е. Barker. Greek Political Theory, vol. I: Plato and his Predecessors, 1918, p. 83).
5.12. Див. Антифонт. «Про правду». Див. також Barker, op. cit., pp. 83-85, і наступну примітку, пункт (2).
5.13. Платон цитує Гіппія у «Протагорі», 337 е. Щодо чотирьох наведених далі цитат див.: (1) Евріпід. «Іон», 854 та наст.; (2) Евріпід. «Фінікіянки», 538; див. також книги Т. Гомперца (Th. Gomperz. Greek Thinkers, Germ, ed., vol. I, p. 325) та E. Баркера (op. cit, 75); (3) Алкідамову промову в «Риториці» Арістотеля, 1, 13, 1373 b 18; (4) Лікофронові слова в Арістотелевих «Фрагментах», 91 (див. також Псевдо-Плутарх. «Про доблесть», 18. 2). Про Афінський рух проти рабства див. текст до прим. 18 до розділу 4 та прим. 29 (з подальшими посиланнями) до того ж розділу, а також прим. 18 до розділу 10 і Додаток III (Відповідь критику).
(1) Варто відзначити, що більшість платоніків не виявляють симпатії до егалітарного руху. Баркер, приміром, присвятив його аналізу розділ під назвою «Загальне іконоборство» (op. cit., 75). Див. також другий уривок із книжки G. Field. Plato, що цитується в тексті до прим. 3 до розділу б. Цим браком симпатії вони, безперечно, завдячують впливу Платона.
(2) Про Платонів та Арістотелів антиегалітаризм, згаданий у наступному абзаці, див. також, зокрема, у прим. 49 (і тексті) до розділу 8 та примітки 3-4 (і текст) до розділу 11.
Цей антиегалітаризм та його руйнівні наслідки яскраво охарактеризував В. Тарн у своїй блискучій статті «Александр Великий та єдність людства» (W.Tarn. Alexander the Great and the Unity of Mankind, Proc. of the Brit, Acad., XIX, 1933, p. 123 f.). Тарн визнає, що у п'ятому ст. до н.е. міг існувати рух до «чогось кращого, ніж квапливий та важкий поділ на греків та варварів. Втім,— зауважує він,— цей рух не мав значення для історії, оскільки будь-яка думка в цьому напрямку придушувалася філософами-ідеалістами. Погляди Платона та Арістотеля не викликають сумнівів. Платон твердив, що всі варвари є ворогами греків від природи і що проти них слід вести війну аж до їхнього... поневолення. За словами Арістотеля, всі варвари — природні раби...» (р. 124, курсив мій). Я цілком підтримую зроблену Тарном оцінку згубного антигуманістичного впливу філософій ідеалістів, тобто Платона та Арістотеля. Я також погоджуюсь із наголошенням Тарном на величезному значенні егалітаризму, ідеї єдності людства (див. op. cit., p. 174). Головний пункт, у якому я не можу цілком погодитись із Тарном,— це його оцінка егалітарного руху п'ятого сторіччя та ранніх циніків. Він може бути правим, а може й помилятися, і твердячи, що історичний вплив цих рухів був незначним порівняно із впливом Александра. Втім, гадаю, що він поцінував би ці рухи значно вище, якби тільки простежив паралелі між комполітизмом та рухом за заборону рабства. Паралелізм у відносинах греки — варвари та вільні — раби чітко видний із наведеної тут цитати Тарна, а якби ми зважили незаперечну силу аболіціоністського руху (див., зокрема, прим. 18 до розділу 4), то розпорошені зауваження проти поділу на греків та варварів набрали б набагато важливішого значення. Див. також Арістотель. «Політика», 111, 5, 7 (1278 а); IV (VI), 4, 16 (1319 b) і III, 2, 2 (1275 b). Див. також прим. 48 до розділу 8 та посилання на Бадіана наприкінці цієї примітки.
5.14. Про тему «назад до звірів» див. розділ 10, прим. 71 і текст.
5.15. Про Сократову доктрину душі див. текст до прим. 44 до розділу 10.
5.16. Термін «природне право» в його егалітарному розумінні прийшов до Риму через стоїків (тут слід розглянути вплив Антисфена, див. прим. 48 до розділу 8) і був популяризований через римське право (див. Institutiones, II, 2, 2; І, 2,2). Цей термін вживав і Фома Аквінський (Summa, II, 91, 2). Плутанина у використанні терміна «природне право» сучасними послідовниками Фоми Аквінського викликає жаль, так само як і їхня неувага до егалітаризму.