Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Танцювальний зал Ноймана. Бар «Вічний спокій». Місце притулку. Швидше у бурхливий відчайдушний вир життя. Галас, штовханина. Танцюють. Гольт відшукав вільний столик поблизу входу. До нього зразу ж хтось підсів, якась нав’язлива блондинка. На лишок грошей він купив пляшку розведеної сивухи.
— Ну, вип’єш зі мною?
Гольт випив. Про що це вона запитує? Чому він сумний? Зовсім ні! Та й не треба про це! Сум прийшов потім. Він пив багато і безнастанно. Лампи повинні сьогодні сяяти найяскравіше! Ось уже знялась угору хмара тютюнового диму. Шум віддалявся. Цікаво, що це за створіння сидить поруч? А чи не вийде з неї друга Мехтільд? Гольт жадібно тягнувся до всього, що затуманювало розум.
Біля його столу стояла Гундель. Вона була бліда. Лапатий сніг на її коричневому пальті танув, обертаючись на маленькі блискучі краплинки.
Гольт, хитаючись, підвівся.
— Ходім, — сказала вона, — прошу… Ходім!
Він, не вагаючись ані хвилини, пішов за нею. З усіх сил намагався йти рівно. Надворі було холодно, і він трохи оговтався. Вони йшли безлюдними вулицями. Гундель знала, що батько дав йому на роздуми сорок вісім годин.
— Вернер… прошу тебе, послухайся батька!
Гольт не відповів. Він намагався здолати сп’яніння: надто вже поспішно він видудлив усю сивуху, і алкоголь почав діяти саме зараз. Вони прийшли додому. Біля її кімнати, в кінці коридора, його піднесло, мов на хвилі, і знову поставило на ноги.
— Негайно ж лягай спати! — сказала Гундель.
Його знов гойднуло. Він ухопив Гундель за плечі і тепер вже твердо стояв на ногах. Але свідомість і воля були задурманені. Він обняв Гундель. Вона опиралася.
— Якщо ти впустиш мене до себе… я підкорюся батькові… Ал£ зараз же впусти! Чуєш!
Вона випручалась.
— Який ти гидкий в такому стані! — Вона штурхонула його так, що він заточився.
Паровозний гудок вирвав Гольта з обіймів важкого сну. Він устав. Підійшов до вікна. Годинник показував четверту ранку. На заводському подвір’ї горіли дугові лампи. Новозбудованою колією на територію заводу в’їжджав перший товарний поїзд. Паровоз ще раз пронизливо крикнув, і крик той потонув у хмарах пари. До паровоза підійшло кілька чоловік. Бльом підніс високо вгору горщик з квітами і вручив його машиністові. Десь далеко в темряві губився ланцюг вагонів з вугіллям.
Гольт знову повалився на ліжко. Більше він не міг заснути. Свідомість його була ясна, він усе пам’ятав. Тепер дорога до Гундель відрізана назавжди. Він сам зійшов з її шляху.
Другого дня перед обідом з’явився Хрістіан Феттер. Він домагався, щоб його впустили. Гольт, не знаючи куди подітися від головного болю, повів його нагору сходами. Феттер відразу ж заходився бурчати — спочатку лаяв жалюгідну халабуду, потім сухий хліб.
— І оце весь твій сніданок? У мене в чемодані є консерви, гов’ядина, згущена кава, принеси лишень кип’ятку.
Міцна кава, одна, друга чашка, здолали врешті дію сивухи. Феттер знову заговорив про свої справи. Кон’юнктура ставала дедалі сприятливішою, попит на ринках зростав, фірму можна було розширити. Уминаючи консервовану гов’ядину, Феттер голосно і добродушно розбазікував.
— Ти будеш моїм компаньйоном, — сказав він. — На найви-гідніших умовах. Щодо цього ми швидко дійдемо згоди. Скажи «так» — і за кілька років ми станемо багатіями.
Гольт сидів на ліжку, підперши голову руками. Отже, він поїде до матері. Але для цього необхідні гроші.
— Ну? Кінчаєш з оцією юдоллю? — запитав Феттер.
— Кинь про це навіть і думати, Хрістіан! — сказав Гольт. — Спекуляція… Ні, це не для мене.
— Ну що ж! — Феттер, здавалось, не дуже засмутився. Він витяг з чемодана пляшку рому «Ямайка» з барвистою етикеткою і влив добрячу порцію у Гольтову чашку з недопитою кавою. Потім підвівся, відчинив двері, визирнув у коридор і знову сів. Тепер Хрістіан заговорив тихіше. — Від цивільного життя, — почав він, — мене так само нудить, як і тебе. Надто вже воно спокійне, надто врівноважене для таких старих вояк, як ми з тобою! Крім того, поки я зберу сто тисяч марок, багато води збіжить.
— Навіщо тобі сто тисяч марок? — поцікавився Гольт.
— Ти ще питаєш! Хочу купити тутешні руїни! — пояснив Феттер. — Скоро амі розпочнуть проти більшовиків атомну війну. А коли все стане американським, я на оцих руїнах зроблю неабиякий бізнес! В книжці «Як вони стали великими і багатими» — про мільйонерів — я вичитав, що ті страшенно нажилися на продажі земельних ділянок!