Сповідь відьом

— А Сара й Ем? — спитала я.

— Ждуть не діждуться, щоб тебе побачити, — усміхнувся він.

Після спілкування з тітками я проспала кілька годин, аж поки неспокійна туга за Метью не видряпала мене зі сну своїми пазурами. Ем встала з бабусиного крісла-гойдалки, щоб принести мені склянку води. На її лобі з’явилися глибокі зморшки, яких кілька днів тому не було. А бабуся тим часом сиділа на софі й, утупившись у панелі біля каміна, чекала на наступне послання від будинку.

— А де Сара? — спитала я, змикаючи пальці на склянці з водою. У мене горло й досі було сухе, як пергамент, і вода видалася мені божественним нектаром.

— Вона ненадовго вийшла, — мовила Емілі, і її губи витягнулися в тоненький шнурочок.

— Вона винуватить Метью в усьому що сталося?

Ем стала переді мною навколішки — тепер її очі були напроти моїх.

— До Метью це не має стосунку. Ти дала свою кров вампіру — нещасному умирущому вампіру. — Я хотіла була заперечити, але вона зупинила мене поглядом. — Знаю, знаю, він — не якийсь там пересічний вампір. Але Метью міг тебе вбити. А Сара тепер спустошена. Вона у відчаї, бо ти ніяк не навчишся керувати своїми талантами.

— Сарі не варто перейматися через мене. Ти бачила, що я зробила з Жульєт?

Емілі кивнула.

— Бачила й дещо інше.

Моя бабуся відвела погляд від панелі й поглянула на мене.

— Я побачила голодну пристрасть в очах Метью, коли він живився твоєю кров’ю, — казала Емілі тихо. — А ще я бачила молодицю та стару каргу; вони стояли потойбіч вогню.

— А Сара їх теж бачила? — прошепотіла я, сподіваючись, що Міріам не почує мене.

Ем похитала головою.

— Ні, не бачила. А Метью знає?

— Ні. — Я відкинула з лоба волосся, відчувши величезне полегшення — Сара знала не про все, що трапилося тієї ночі.

— І що ж ти пообіцяла тій богині в обмін на його життя, Діано?

— Усе, що вона захоче.

— Ой, люба моя. — На обличчі Ем з’явився розпачливий вираз. — Тобі не слід було цього робити. Бо не можна вгадати, коли вона змусить тебе виконувати свою обіцянку і що вона вимагатиме навзамін.

Моя бабуся вже пересіла в крісло-гойдалку і не на жарт у ньому розгойдалася. Ем боязко поглянула на це шалене гойдання — якби бабця з крісла не випала.

— Я мусила, Ем, бо не мала вибору. Богиня навіть не здивувалася. Якимось чином моє рішення здалося їй неминучим — і правильним.

— А ти бачила ту молодицю й бабцю раніше?

Я кивнула.

— Молода приходила до мене уві сні. Інколи мені здавалося, що я — всередині неї, що це я їду на коні та полюю. А стара жінка якось зустріла мене біля сімейної кімнати.