![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Батьку мій, Ольже…За моїм заповітом Олін Релі привезе ці зшитки до Боговлади. Шкода їх палити, а понаписував я там багато всякого…Олін — торговець чесний, і ніколи не полізе до запечатаного пакунку. Дещо я зашифрував… Ви зрозумієте… Не пробачите, але зрозумієте. Я — лише людина. Я зламався… За те і маю вмерти. Але ж я вас люблю, грізний Князю «тіней» І приймаю ваш вирок… Дякую вам за життя, яке я прожив… Невідомо, що сталося б зі мною, якби я став наступником князя Дафіна. Можливо — був би добрячою паскудою… А так я на життя не нарікаю… Початок ось тільки був не дуже, та кінець підвів…
Прощавай, Мечиславе, незмінний і вірний… Ти протримався до останку… Ти напевне щось знав… Дещо знав і я — наприклад про те, що Повелитель дуже знесилюється опісля зцілення… Але ти був до нього ближчим… Ти й знав більше… Ти теж не зможеш пробачити мені, названий сину… Я проміняв тебе на рідного… Я винен… Я втратив і Терночка, і честь… Не проклинай мене…хоча б.
Дано, ясна пані Гнізда Драконів… Твоя втрата жахлива… Та я теж втратив сина… Напевне, у вас з Мечиславом будуть ще діти. Зі щасливішою долею. У мене не буде нічого… Я йду у безвість самотній, як ніколи.
Повелителю… Вогняний дух Ельберу… Ви завжди були для мене дивом…Тримайтеся… Муруйте й далі Незалежну Державу… І будьте обережні — на вас іде полювання. Сподіваюся на непереможність вашого тіла і духу… Живіть довго.
Мальво, добре, що ти мене не послухала, і не прийняла мою пропозицію. Забудь про мене. Я пройшов через твоє життя як град через виноградник… Я люблю тебе…Прощавай.
Ну, ось і все… Заповіт, пакунок, «вільні» моїм кріпакам… Ніби нічого не забув. Зараз запечатаю папери і засну. Що я побачу на порозі вічності? Хтозна… Можливо сина, за якого я віддав душу… Що можна зробити більше? Ми блукатимемо з тобою разом по зоряним дорогам, Терночку… І поруч з нами буде Найсінь… Може ми зустрінемо там Немлінь, вбрану наче воїн… Останнім часом я згадував її трохи не щодня.
Написано Ешіором Керіним… Ні, Білозіром Лелегом. Я так і залишився ельберійцем…Отже, Білозір Лелег, якого ще звали Вороном, іде назустріч невідомому. Завіса впала. Все…
Вкладено до сьомого зшитку. Листок перший
Маєток Керіних
….Досі не можу отямитись, а руки тремтять, як у старого п’янички. Матуся Ела і тато Ітаор нагородили мене міцною головою. Інший на моєму місці вже давно гриз би ланцюги у божевільні.
Але — до ладу. Тоді, увечері, я дописав останній рядок, запечатав пакунок і написав записку Вуку, кому його відіслати. Хвала Богам, що Вук був письменним і виконував все дослівно.
Опісля того перевдягнувся в чисте і відкрив пуделечко. Голка подряпала руку. Я знав, що цього досить, але, про всяк випадок, злизнув кров. Тоді ліг на ліжко і заплющив очі.
Болю не було. Просто якийсь провал… Потім прямо наді мною залунали голоси:
— Рабу божому Зооту… Ві-ічная пам’ять… Кгм… Кхи… Горло б промочити… Спека…
— Зараз, панотче, — деренчливий тенорок Вука, — квасу з погрібниці принесу…
- І ві-ічний спокій даруй йому… Кгм… Кхи… От лихо…
- І подумайте, — голос Оліна Релі, - ще молодий, здоровий чоловік — і раптом удар…
— А оцей дивний заповіт — це місцевий правник з Пелли, пан Еркін, — відпустив кріпаків на волю… З землею… Погану послугу пан Редін зробив своєму спадкоємцю…
— Ось квасок, панотче, — знову Вук, — а оті родичі пана Зоота зараз прийдуть… Вони всю ніч читали оті його зшитки. Так шкода хлопчика, він так побивався…
— Спокуса, — знову голос панотця Лаша, — той юнак явно — незаконний син. Від якоїсь тубілки з далеких країв… Його обличчя… А отой другий родич… Йому б тільки хвоста та роги — сущий чортяка… І ніякої поваги, самі насмішки… Ну що ж… Продовжимо… І ві-ічний спокій даруй йому…
Заупокійна служба пішла своїм трибом. Чулося жіноче схлипування. Голоси знайомі — покоївка, куховарка, праля… та що ж це таке, на Бога?
Я спробував ворухнути віями… Вдалося. Розплющив очі. На обличчі у мене щось лежало… Біла духмяна хустина. Руки я мав складені на грудях, і на них падали важкі гарячі краплі. Краплі розтопленого воску.
Чутливість поволі верталася. По тілу почали бігати мурашки… Я втямив, що начебто живий… Але ж люди добрі! Таже мене ось-ось мають поховати!.
Мене обійняв такий жах, що я забув про все не світі. А також і про те, як подивляться оточуючі на моє воскресіння з мертвих. Я рвонувся і сів… Хустина впала з обличчя, а свічка зашипіла й погасла.