Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Важливу роль у притчах відіграє ще й поетична градація — поступове підвищення, підсилення якості чи риси, що нерідко охоплює весь спектр, як у вищевказаному творі — від кам'яної душі до такої, що здатна на самопожертву, заради духовних плодів.
Часто аналогія лежить в основі притчевої алегорії, інакомовлен-ня. У цьому жанрі широко застосовується і уособлення.
Значну роль у композиції притч відіграють монологи, діалоги, риторичні запитання, які спрямовані на те, щоб викликати реакцію слухача, спонукають його замислитись над поставленою у притчі проблемою. Поряд із риторичними запитаннями тут зустрічається такий засіб як умовчання, що активізує думку та внутрішню реакцію слухача.
На відміну від інших народних епічних жанрів, у притчі важливе місце займає художня деталь, що постає на рівні мікрообразу і часто виконує функцію об'єднуючого наскрізного композиційного елемента.
Зв'язок притчі з іншими жанрами усної народної творчості
Як частина словесної системи, народної творчості притча виявляє зв'язки з іншими елементами цієї системи. Епічністю оповіді вона споріднена з жанрами народної прози. Як указувалось раніше, ряду казок також властива притчевість — тобто духовне осмислення дійсності, пошуки вічних істин, розуміння морально-етичних цінностей. До байки притча подібна художньо-стильовими особливостями, алегоричною формою викладу. Щодо народної лірики, то цей жанр найбільше перегукується зі старцівськими піснями, які нерідко є притчами, покладеними на музику. Спільним є християнсько-філософське осмислення буття та біблійне сюжетно-тематичне підґрунтя. Простежуються також перегуки притчі із народними афоризмами, приказками та прислів'ями, що іноді взяті із притч або є вираженням їх основної ідеї.
У науці звернено більше уваги на вивчення літературної притчі. Український народний притчевий епос, як і притчевість інших прозових жанрів усної творчості, залишається дещо поза увагою дослідників. Народна притча як жанр не менш цікава і важлива складова частина усної народної творчості, ніж інші жанри, і її осмислення в цьому плані ще попереду.
§44. Зв'язок народної казкової прози з художньою літературою, збирання та дослідження казкового епосу
Мотиви казок зустрічаються вже в проповідницькій і полемічній літературі як ілюстрації до дидактичних та моральних настанов, зокрема у творах І. Вишенського, І. Галятовського, А. Радивиловського, Ф. Прокоповича. З казковою прозою споріднена творчість Г. Сковороди: «Басни Харьковские» перегукуються зі звіриним епосом. Казкові мотиви поширені і в новій літературі. Так, в «Енеїді» І. Котляревського Енеєві допомагають чудодійні предмети-помічники: гілка золотої яблуні відкриває шлях до пекла; зустріч Енея з Сівіллою відбувається у стилі народного епосу традиційної картини зустрічі героя з Бабою-Ягою у хатці на курячій ніжці, в оповіді автор вводить казкові формули: «Не так то робиться все хутко, / як швидко оком ізморгнеш / або як казку кажеш прудко» тощо.
Першим письменником, який, крім байки, скористався з жанру віршованої літературної казки, був П. Білецький-Носенко («Три бажання», «Чудовавода», «Вовкулака», «Панписар», «Добриня даЦу-Цик», загалом 23 твори). У цьому ж напрямку працювали Л. Боро-виковський, Є. Гребінка та інші письменники доби романтизму та Просвітницького реалізму. Байки писали також Л. Глібов, Ю. Федькович («Кіт і лис», «Заєць», «Кінь»); Я. Головацький (поетичний цикл «Приказочки, байки і небилиці»); С. Руданський (збірка «Співомовки»); I. Франко («Лис Микита», збірка «Коли ще звірі говорили»).
Широко ерудована в казковому епосі (і не тільки українському) Марко Вовчок здійснювала обробки народних казок, стилізувала оригінальні твори під казки: «Кармелюк», «Невільничка», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Чортова пригода» та ін. Казковим сюжетом вона скористалася й при написанні повісті «Маруся». Соціально-побутову казку антиклерикального змісту «Не поділили» авторка вводить у четвертий розділ роману «Записки причетника» «Праздник Пасхи и неистовство Софрония».
Переробкою народної казки «Семилітка» є п'єса М. Костомарова «Загадка»; цей жанр представлений у доробку М. Шашкевича («Олена»). Віршовані переспіви народних творів склали «Книгу казок віршем» Б. Грінченка(«Дваморози», «Снігурочка», «Сопілка», «Сірко», «Три бажання»). Поетичне опрацювання казок здійснював також І. Манжура (поеми-казки «Іван Голик», «Трьомсин богатир» та прозовий твір «Червоний горицвіт», і небилиця «Як ми з дідом багатіли, а батька ще на світі не було»). С Руданський використав мотиви слов'янських казок для створення поеми-казки «Цар-Соловей», в його доробку є також чимало небилиць.