Жінка у білому (на украинском языке)

В зрілому шістдесятилітньому віці я на весь голос роблю це нечуване признання. Юнаки, я волаю до вашого співчуття! Дівчата, я надіюсь на ваші сльози!

Ще одне слово, і я перестану приковувати до себе читачеву увагу, — із затамованим подихом зосереджену на мені.

Моїм непомильним внутрішнім зором я бачу, що люди допитливого розуму повинні поставити мені три неминучі запитання. Питайте мене — я відповім!

Перше запитання. В чому полягає таємниця беззастережної відданості мадам Фоско, яка постійно допомагає мені здійснювати найдерзновенніші мої побажання, невтомно сприяє здійсненню щонайглибших моїх задумів? Я можу відповісти, просто пославшись на мій власний характер. Або ж відповім запитанням на запитання: чи був у всій світовій історії чоловік моєї величини, за спиною якого не стояла б жінка, що принесла себе в жертву на вівтар його життя? Але я пам'ятаю, що пишу в Англії, пам'ятаю, що й одружився в Англії, і тому питаю: хіба за законами цієї країни заміжня жінка має право на власні принципи чи на власну думку про принципи її чоловіка? Ні! Закони цієї країни зобов'язують її любити й шанувати його, а також коритися йому беззастережно. Це ж саме те, що й робила моя дружина. Я мовлю про це з погляду високої моралі, і я врочисто проголошую, що вона неухильно виконувала свій подружній обов'язок. Замовкни, наклепе! Схиліть голову, англійські дружини, перед мадам Фоско!

Запитання друге. Як би я вчинив, коли б Анна Катерік не померла саме тоді, коли померла? Тоді я допоміг би виснаженій Природі знайти вічний покій. Я б відчинив двері в'язниці, в якій скніло її життя, і дав ув'язненій (невиліковно хворій розумово й тілесно) щасливе визволення.