Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
За Стороженком, в усіх цих вчинках він ніби й не винен. Таким його зробила його мати. Усе почалося з того, що його мати, яка в чоловічому одязі разом з батьком воювала на Січі, завагітнівши, народила його в лісі. Не маючи молока годувати дитину, вона вбивала птахів і малих звірів і вигодовувала його їхньою кров’ю. З того часу пиття крові стало буквальною і переносною потребою Марка.
Проекція на жінок. Історія зради судженої повторюється ніби двічі. Марка зраджує наречена — виходить заміж за іншого. До того заради неї він притамував свою звірячу натуру, навіть до церкви ходив. Після її зради не лише вбив жінку та її чоловіка, а й занапастив усю свою родину. Наречена Кобзи так само не дочекалася його з Січі. У село надійшла помилкова чутка, що він загинув, і за деякий час по тому її видали заміж. Кобза з’являється в селі якраз у день весілля Зіньки. Він милосердно пробачає її мимовільну зраду, але Зінька божеволіє і помирає. Кобза пробачає, але руки їй не простягає. У свій спосіб, зрікаючись тільки-но одруженої Зіньки, він убиває її.
І все ж чи не найважливіша і найогидніша сцена відбувається в фіналі. Кривоніс приводить до товаришів свою коханку-«жидівку» і пропонує комусь із козаків відібрати їй життя. Однак вони вже втомилися від крові й помсти і просто милуються її красою. Їхнє загальне бажання і рішення — дарувати їй життя. На слова козаків «нехай живе» Кривоніс відповідає:
«— Ну, дак не коріть же й мене…
С последним словом шваркнула из ножен сабля, сверкнула, голова еврейки на аршин поднялася кверху, а труп, изрыгая фонтаном кровь, грохнулся на пол. Толпа поспешно отхлынула назад и с ужасом глядела на Кривоноса.
— Товариші, — гаркнул Кривонос, потрясая саблей, — ся шабля перетяла ланцюги кохання, чи ж вдержаться від неї лядські кайдани?!
— Ай, атаман, ай, атаман, — раздалось со всех сторон. Вовгурянцы кинулись к своему атаману, сняли его со стола и долго колыхали на руках, восхваляя его геройский подвиг»[1003].
Козаки з команди Кривоноса вимагають від Кобзи-Павлюги повторити цей подвиг. Однак Кобза обіцяє зробити це наступного дня. Тим часом наступного ранку Кобза одружується з княгинею Четвертинською, попередньо вбивши чоловіка. На весіллі вона вдягнена в український одяг і цілком перевтілена. Полька стала українкою. Кобза закликає козаків надалі поважати її як його дружину.
На завершення Стороженко не стримує свого захоплення власним сюжетом: «Не правда ли, материал для повести великолепен?»[1004] — звертається він до приятеля з риторичним запитанням.
Повість, як уже згадувалося, залишилася незавершеною, перспектива пошлюбного життя Кобзи і княгині залишилася відкритою. Як у казках, вони мали б щасливо жити аж до самої смерті. З другого боку, на цю пару могла б чекати перспектива Гонти та його дружини.
У Стороженка головними жертвами виступають жінки. Вони не обов’язково іноземки, як у випадку Кривоноса. Це можуть бути і українські жінки, як у випадку Марка. Жінки беззахисні, і їхнє вбивство є вищою формою жорстокості. Мотив убивства жінок знаходимо не лише у Стороженка. Насправді в українському романтизмі він досить поширений. Значно страшніше цей мотив представлений у російськомовній повісті Миколи Костомарова «Кудеяр».
Тема жорстокості і насильства в українській літературі ніколи не ставала об’єктом окремого дослідження. Однак вона частково заторкується в романі-біографії Віктора Петрова «Аліна і Костомаров». Увагу Петрова привернув той факт, що в багатьох творах Миколи Костомарова зустрічаються шокуючі сцени насильства і жорстокості. Петров проектує ці сцени на особисті проблеми письменника та історика, застосовуючи в своєму дослідженні прийоми психоаналізу:
«Що ж є жорстокість?
Улітку року 1873, нудьгуючи і хандривши, Костомаров задумав і почав писати історичну повість з часів кінця XVI віку „Кудеяр“. У цій повісті є сцена, як Кудеяр, що був багато літ у татарському полоні й повернувся на батьківщину, з наказу царя обідає перед трупом жінки — сцена ґротескна й кошмарна, що в ній Костомаров доходить останніх ступенів похмурого і дикого патосу»[1005].
Далі йде опис сцени:
«Малюта, Мамстрюк та чотири опричники повели Кудеяра в одну з хат, збудованих на царському дворі.
Там у хаті, на столі, застеленому червоною скатертю, стояла олов’яна миса щей; коло неї лежав шмат хліба, а над столом на гаку, вбитому в малицю, висів труп жінки.
1003
Там само. — С. 411.
1004
Там само. — С. 412.
1005
Домонтович В. Аліна й Костомаров // Твори: В 3 т. — Нью-Йорк, 1988. — Т.1. — С. 320.