Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
(в) У «Державі», 396 b місто засновують робітники з огляду на переваги, які створюють розділ праці й кооперація, а також у відповідності з теорією соціального контракту.
(г) Втім, далі («Держава», 415 d-e; див. цитату в тексті, до якого відноситься ця примітка), ми виявляємо опис переможного вторгнення воїнів дещо таємничого походження — «народжених землею». У найбільш важливому місці цього опису говориться, що народжені землею повинні роззирнутися довкола і знайти для свого табору найзручніше (дослівно) місце, «щоб тримати жителів у покорі», тобто тримати в покорі тих, хто вже жив у місті, тобто тримати в покорі мешканців міста.
(д) У «Політику» (271 а та наст.) ці «народжені землею» ототожнюються з первісними кочовими гірськими пастухами періоду, що передував їхньому оселенню. Див. також згадку про автохтонних (тобто таких, що зароджуються самі) цикад у «Бенкеті», 191 b, а також прим. 6 (4) до розділу 3 та прим. 11 (2) до розділу 8.
(е) Зрештою, складається враження, що Платон досить чітко уявляв собі, як відбувалося дорійське завоювання, яке він з очевидних причин волів тримати під покровом таємниці. До того ж, певно, існували перекази; що вказували на кочове походження войовничих орд поневолювачів.
(2) Стосовно мого зауваження далі по тексту в цьому абзаці про те, що Платон «постійно наголошує» на тій обставині, що правління подібне до догляду за стадом, див. такі фрагменти: «Держава». 343 b, де запроваджується ця думка: 345 с та наст., де у формі порівняння з добрим пастухом вона стає однією з центральних тем дослідження: 375 а-376 в, 404 а. 440 d, 451 b-e, 459 а-460 с та 466 c-d (процитований у прим. 30 до розділу 5), де помічники порівнюються з вівчарками і відповідно розглядається проблема їхнього розведення та виховання; 416 а та наст., де розглядається проблема вовків усередині та за межами держави: далі див. «Політик», де ця думка розвивається на багатьох сторінках, зокрема в уривках 261 d-276 d. Стосовно «Законів» я можу відіслати читачів до фрагмента (694 е), де Платон говорить про Кіра, який надбав для своїх синів «худоби та овець, а також юрби людей та інших тварин». (Див. також «Закони», 735, «Теетет», 174 d.)
(3) Про все це див. також A. Toynbee. A Study of History, vol. III, p. 32 (п. І), де процитовано працю А. Ліб'єра — A. Lybyer. The Government of the Ottoman Empire, p. 33 (n. 1), pp. 50-100; див., зокрема, його зауваження про кочівних завойовників (ст. 22), котрі «пасли... людей», та про Платонових «сторожових собак у людській подобі» (р. 94, п. 2). Мене дуже стимулювали блискучі думки Тойнбі, а також те, що багато його зауважень, як мені здається, підтверджують моє трактування, і я поціновую їх тим вище, чим більше, здавалося б, мої фундаментальні припущення розходяться з припущеннями Тойнбі. Я також завдячую Тойнбі багатьма термінами, які вжито в тексті моєї книжки, зокрема, «людське бидло», «людське стадо» та «сторожові собаки в людській подобі».
«Дослідження історії» Тойнбі, на мій погляд, є взірцем того, що я називаю історицизмом. Я не хочу тут багато говорити про мої фундаментальні розходження з його історицизмом, а деякі окремі розбіжності розглянуто в інших місцях цієї книжки (див. примітки 43 та 45 (2) до цього розділу, примітки 7 та 8 до розділу 10 та розділ 24, а також мою критику історицизму Тойнбі в розділі 24 та в моїй праці «Убогість історицизму» (К. Popper. The Poverty of Historicism, p. 110 ff.). Втім, у книзі Тойнбі є розмаїття цікавих і стимулюючих ідей. Стосовно Платона я багато в чому згоден із Тойнбі, зокрема, коли він наголошує на тому, що до ідеї найкращої держави Платона надихнув досвід соціальних революцій та його бажання затримати всі зміни і що ця найкраща держава являє собою варіант законсервованої Спарти (котра й справді була затримана у своєму розвитку). Попри ці спільні погляди, навіть у трактуванні Платона є фундаментальні розходження між поглядами Тойнбі та моїми. Тойнбі вважає Платонову найкращу державу типовою (реакційною) утопією, тоді як я витлумачую її, переважно, як спробу відтворити первісну форму суспільства у зв'язку з тим, що я вважаю Платоновою загальною теорією змін. Я також не думаю, що Тойнбі погодиться з моєю інтерпретацією Платонової історії періоду, що передував оселенню, та власне оселення, яка окреслена в цій примітці та тексті. Тойнбі твердить (op. cit., III, 80), що «спартанське суспільство походило не від кочівників» і наголошує (op, cit., Ш, 50 ff.) на особливому характері спартанського суспільства, яке, за його словами, було затримане у своєму розвитку завдяки надлюдському зусиллю тримати в покорі своє «людське бидло». Але, на мою думку, такий наголос на особливості ситуації в Спарті утруднює усвідомлення подібності між інституціями Спарти та Кріту, яку Платон вважав разючою («Держава», 544 с.; «Закони», 683 а). Цю подібність, як мені здається, можна пояснити лише затриманістю форм украй стародавніх племінних інституцій, що повинні бути набагато старші, ніж інституції спартанців часів другої Мессінської війни (бл. 650-620 pp. до н.е.; див. Тойнбі, op. cit., Ill, 53). Оскільки умови виживання інституцій вельми відрізнялися у цих двох місцях, то їхня подібність є сильним аргументом на підтримку гіпотези їхнього примітивізму та спростовує пояснення, що грунтується на факторі, характерному лише для одного з двох суспільств.