УСЮ СУБОТУ ВОНИ ВІДМИВАЛИ, фарбували та виносили лантухи сміття. «Номер люкс» Золи насправді мав три кімнати: одна під ліжко, одна під вітальню-контору і комірчина, що мала потенціал. Вони вмовили Мейнарда дозволити їм знести стіну й додати двері. Один із Мейнардових кузенів був підрядником без ліцензії й час від часу виконував роботи, не марудячись із офіційними дозволами. За тисячу баксів готівкою він обіцяв зробити нашвидкуруч невелику душову кабіну, унітаз і раковину та переобладнати комірчину на санвузол. Тодд і Марк сумнівалися, що на Золу це справить враження, але в неї і справді не було вибору.
Вона так і не погодилася стати компаньйонкою їхнього підприємства, але це було питанням часу.
ДЕНЬ ВИДАВСЯ ПРОХОЛОДНИМ і сонячним, і Зола вирішила подихати свіжим повітрям. У суботу рано-вранці вона вийшла з квартири й пішла до Національної алеї, де сіла на сходах меморіалу Лінкольна й розглядала туристів. Дивлячись на монумент Вашингтона та будинок Капітолію віддалік, вона думала про батьків і брата, яких засадили, наче в’язнів, у жахливий центр утримання очікувати депортації. Перед нею відкривався величний краєвид, де кожний будинок і пам’ятник символізував нездолану свободу. А перед їхніми очима, якщо й був якийсь краєвид, то це огорожа й колючий дріт. Завдяки їхній самопожертві Золі було дароване громадянство США, постійний статус, задля якого вона сама нічого не зробила. Вони працювали не покладаючи рук у країні, якою пишалися, мріючи, що надійде той день, коли вони стануть її громадянами. Яку вигоду їх висилка принесе великій нації іммігрантів? У цьому не було жодного сенсу, і це здавалося несправедливо жорстоким.
Зола намагалася гнати з голови думки про Горді. Його трагедія лишилася позаду, і зациклюватися на ній було безглуздо. У них і так нічого не вийшло б, вона просто обманювалася, якщо думала інакше. Але він досі був там, і вона не могла позбутися почуття провини. Зола неквапом пройшла повз Дзеркальний басейн, намагаючись уявити це місце наповненим 250 тисячами чорношкірих в 1963 році, коли доктор Кінг описував їм свою мрію. Її батько завжди казав, що велич Америки в тому, що тут хто завгодно може втілити свою мрію, а зробити це можна працею і самопожертвою.
Наразі його мрії перетворилися на кошмари, і вона нічим не могла йому допомогти.
