Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Зрозуміло, що вали насипались, як лінії оборони.
Перша лінія оборони — завдовжки близько 20 кілометрів, проходить межиріччям річки Віти і Будаївського струмка і далі по річці Бобриці до її впадіння в Ірпінь — є найдревнішою, згідно із дослідженнями Аркадія Сильвестровича Бугая.
Друга лінія оборони, згідно із теорією А.С. Бугая, проходила по річці Стугна від села Заріччя через Васильків до хутора Хлебча і далі межиріччям Стугни й Ірпеня через село Плисецьке до села Перевози на річці Ірпінь. Цікаво зазначити, що літописний Плесенськ, ймовірно, став сучасним селом Плисецьке.
Як зазначено в працях Аркадія Сильвестровича, частина центральної Київщини, оточена річками Дніпром, Стугною та Ірпенем, — є так званим київським трикутником. Цей захищений з усіх боків ріками (водою) трикутник зображений у книзі А.С. Бугая «Змійові вали» на сторінці 89. А на попередній сторінці науковець зробив ось такий висновок: «Ретельне вивчення доводить, що вали й окремі городища дуже подібні до конструкцій Немирівського та Постирського городищ, які датуються VІІ–VІ ст. до н.е. В основі Змійових валів та деяких городищ біля них, як і в Немирівському так і Постирському городищах ми знайшли вугілля і перепалену глину. Отже, дуже ймовірно, що і перша, і друга лінії захисних валів на Київщині теж були збудовані не пізніше VІІ–VІ ст. до н.е. Звідси висновок: на землі Київській, десь у районі Києва, мусило бути місто, засноване 2 700 років тому» [206, с. 88].
Як би нам це твердження А.С. Бугая, зроблене у 1969 році, не здавалося дивним, та воно має право на існування. Згадаймо «батька світової історії» великого Геродота. Ось що він писав про поховання скіфських царів:
«Поховання померлих чи вбитих на війні царів скіфи роблять в землю краю, який називають — Геррос (в перекладі на сучасну мову — «Земля Русів»). Геррос — … знаходиться там, де Борисфен (Дніпро) вже є придатним для плавання великими човнами. Там померлому чи вбитому на війні царю-небіжчику копають прямокутну яму, в якій урочисто ховають тіло, приготовлене до поховання. При похованні покійникові розрізають живіт, вичищають нутрощі, наповнюють тіло різними пахощами, пахучим насінням, сухою м’ятою, волошкою, любистком та іншим.
Потім наповнений пахощами живіт зашивають, і покривають усе тіло тонким шаром прозорого воску. Приготовлене до поховання тіло скіфського царя кладуть на воза чи човна і обвозять по всіх теренах скіфських племен. В кожному селищі до поховальної процесії долучаються люди… Небіжчиків ховають на 40-й ден, перед тим обвозять тіло по родичах та друзях… По закінченню поховальної церемонії всі люди, що зібралися, насипають над домовиною царя високу могилу…» [206, с. 41–42].
Ми ще раз переконуємося в подібності скіфського поховання, описаного Геродотом у 435 році до н.е., та описом, зробленим Ібн-Фадланом у Булгарії 922 року, поховання багатого киянина.
У деталях поховання описи майже збігаються. Хоча за півтора тисячоліття, звичайно, появилися й нові елементи. Це зрозуміло.
Скоріше за все, знаменитий Київський трикутник і був отією, не менш знаменитою землею Геррос, тобто — Землею Русів, де ховали скіфських царів.
Недаремно ж скіфський цар Ідантирс у 512 році до н.е. писав до перського царя Дарія: «Перси, я ще ніколи і ні від кого не втікав зі страху, не роблю цього і тепер через страх. Для мене немає нічого надзвичайного в тому, що я тепер роблю. Це є справжній спосіб мого життя, як за війни, так і в мирний час. Коли ти хочеш знати, чому з тобою я ще не бився, відповім: у моїй країні немає таких міст і полів, щоб їх було шкода зруйнувати та загубити, чи дивитись на їх руйнування, грабунок та нищення твоєю армією. Можливо, що таке штовхнуло б і мене на битву з тобою. Коли ти вирішив в короткий час мати кровопролитну битву, знай, ми будемо жорстоко битись тільки за могили наших предків. Знайди їх і спробуй їх зруйнувати, тоді ти знатимеш, чи ми хочемо і можемо стати до битви з тобою. До цього часу мій добрий розум мені підказує — продовжувати уникати битви і кровопролиття. Це є моя тобі відповідь на твої звинувачення» [55, с. 57].