Брутальний лікар

Вікторія почувалася дуже добре. Сергій телефонував щодня і справлявся про її здоров’я, а вона йому натомість розповідала про сільські будинки, як на картинах Брейгеля, і що нічого з того часу в їхньому архітектурному зовнішньому рішенні не змінилося. Хоча її вразила тутешня плинність формування смаку, не спотворена, як у нашій Західній Україні, брутальним проникненням соцреалізму й конструктивізму часів СРСР. Усе тут дихало камерністю, деякою відстороненістю і стриманістю. Скромна на дерева й кущі природа успішно компенсувалася рукотворними полями троянд, нарцисів і тюльпанів. Також тут вирощували різдвяні деревця: і сосонки, і ялівець, і навіть деякі види араукарій. Навесні росло те, що залишилося непроданим, або висаджувалися ті ж деревця, які на Різдво брали в оренду. Але були й такі, що їх повторно привозили на висадку від нерозважливих господарів, які ще й гроші платили за те, аби той різдвяний вазон забрали геть з очей. І звісно, якщо хтось готовий заплатити за послугу, то завжди знайдеться той, хто її виконає.

Вікторії сподобалася місцева чистота й педантичність. У країні дбайливо ставилися до кожного клаптика дорогоцінної землі. Її навіть навчилися відвойовувати в моря. Здивувала нідерландська мова, де переважали приголосні й раз у раз було чутно щось на кшталт «каар-каар-каар», часто траплялися німецькі та англійські слова. Принаймні дуже схожі до них за звучанням. Від того своя солов’їна справді видавалася мовою співучої пташки. Мовою, яка творила істот працьовитих і духовних, богобоязних, з культом дитини, чого в місцевого населення нема. Поцікавилась і випадково дізналася, що нідерландські родини традиційно будують кожна собі окремий будиночок, який на старості років стає доброю страховкою на догляд та проживання в домі перестарілих, бо діти не хочуть доглядати хворих батьків: їм це складно й важко, оскільки всі багато працюють, аби збудувати й утримати такий самий будинок. І батьки, коли їхні дітлахи сягають вісімнадцятирічного віку та йдуть навчатися в інститути й університети, найчастіше дозволяють їм самим опікуватися собою і заробляти на себе. Мабуть, ця взаємна холодність і продукує ланцюгову реакцію непорозуміння та відірваності поколінь одне від одного, думала собі Віка, і сама відчуваючи відстороненість і холод до Сергія. У душі й у стосунках назрівала криза: вона це віднедавна виразно відчула. Це її гнітило, але жінка намагалася не думати про такі речі, адже в ній зріло нове життя. І зараз то було найголовнішим.