Ностромо. Приморське сказання

Про останній етап історії копальні пані Ґулд знала з власного досвіду. По суті, це була історія її подружнього життя. Спадкове становище Ґулдів у Сулако, наче мантія, огорнуло її скромну постать з голови до п’ят, але вона не дозволила цим химерним важким шатам притлумити жвавість своєї вдачі, що була прикметою не просто машинальної рухливості, а енергійного інтелекту. Не варто думати, нібито пані Ґулд мала чоловічий склад розуму. Жінка з чоловічим складом розуму не є істотою з надзвичайними здібностями, це просто зразок недосконалого відхилення — цікавий лише своєю безперспективністю і незначущістю. Жіночий інтелект доньї Емілії допоміг їй підкорити Сулако, просто розвинувши в ній несебелюбність і чуйність. Вона вміла чарівливо вести розмову, однак сама не була балакуча. Мудрість серця не має нічого спільного з обстоюванням чи розбиванням теорій, а також із захистом забобонів, тож і не вдається до випадкових слів. Слова, які вона промовляє, мають ціну вчинків, продиктованих порядністю, терпимістю і співчуттям. Справжня жіночність, як і справжня мужність, виражається в діях завойовницького характеру. Дами Сулако обожнювали пані Ґулд.

— На мене й досі дивляться, мов на якесь чудовисько, — мило висловилась вона, звертаючись до одного з трьох добродіїв із Сан-Франциско, яких мала розважати у своєму новому будинку в Сулако десь через рік після заміжжя.

То були її перші гості з-за кордону, і прибули вони для того, щоб оглянути копальню Сан-Томе. Вони подумали, що пані напрочуд славно жартує, а Чарлз Ґулд не лише чітко знає, чого хоче, а й показує себе достоту пробивним ділком. Ці факти спонукали їх дуже прихильно поставитись до його дружини. Розповідаючи про копальню, вона своїм непохитним завзяттям з легким відтінком іронії цілковито зачарувала гостей і вúкликала в них поважні та поблажливі усмішки, в яких була й чимала частка пошани. Мабуть, якби вони знали, як сильно її надихає ідеалістичне розуміння успіху, то подивувались би складові її розуму так само, як латиноамериканські дами дивувалися з її невтомної фізичної активності. Вона — за власними словами — стала б для них «якимось чудовиськом». Утім, Ґулди були, по суті, небагатослівною парою, і їхні гості відкланялись, так і не запідозривши, що ті мають якусь іншу мету, крім самого лише зиску від срібної копальні. Пані Ґулд відправила їх до гавані у власному екіпажі, запряженому парою білих мулів, а звідти на борту «Церери» вони мали дістатись до Олімпу плутократів. Капітан Мітчелл, вигадавши момент під час прощання, зауважив півголосом, довірчо звертаючись до пані Ґулд: