Щоденник Україножера
- Автор: Семесюк Иван
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Люта Справа
- ISBN: 978-966-2760-16-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Щоденник Україножера». Краткое содержание книги:
Десакралізація або смерть!
Був колись такий оркочухонський містик Даніїл Андреев, який накатав здоровенне простирадло під назвою «Роза Міра», дуже цікавий талмудик із містичними прозріннями про Уіцраорів, Небесну Росію, різноманітних сердитих істот і демонів тощо. Вкінці цього простирадла є кілька пророчих прогнозів, що, ясєн пень, не позбувалися. Але ідея з Уіцраорами дуже живописна. І вона зручно лягає в русло московитського політичного паскудства.
Власне, воно й навіяло, мабуть, нещасному в своєму божевіллі містику його сюжети.
Одна потойбічна сутність може мати кілька земних аватарів, навіть й безліч. Наприклад, і Путін, і Жерар Депардьє є втіленнями одного конкретного сатани. З другого боку, Папа Римський і Подолай-хама XIV, так само є альтернативними втіленнями режисера і проповідника Нікіти Міхалкова, який прикидається ідіотом через свою закодовану місію, що полягає в розхитуванні царства пітьми за допомогою кепського кінематографу. Або ж оце популярне харківське хуйло з носом, Топаз, одне з втілень Господа Крішни на Землі. Ось так. Крішна у Бхагават-гіті натякав на подібні метафізичні несподіванки: «Господь нескінченний, отже, і пройоби його нескінченні». Топаз — яскравий приклад.
Існує ще одна мудра книжка — Йога Васіштха. Аудіоверсію цієї паперової валізи намугикав на компактдиск один йог, судячи з голосу, пітєрскій задрот, як казав знайомий агроельф. Дуже цікава книжечка, раджу ознайомитися, якщо маєте нерви на читання. В ній цих давньоіндійських Путіних і Топазів — штабеля і гімалаї, всі вони страшно лютують, шукають на свою сансаричну сраку гострих пригод, міркують про світоустрій і природу людської свідомості. Міркують так, що ні в Путіна, ні в Топаза ніякої свідомості нема. Навпаки, це вони є у свідомості. Однак, укінці священного тексту пишуть, що ніякої свідомості теж нема, і що Путін — це просто вербальне визначення ходячої рибоокої хуйні на ніжках. Отже, Путін — таке слово, і все, більше нічого. Але це слово багато пиздить, бо, як написано в іншій книзі: спочатку було слово, отже, Путін предвічний і подолати його неможливо, хоча його і нема. Не знаю, як ви, а я все пойняв.
А про таку атомарну дрібничку, як Топаз, і говорити не доводиться: це, виходячи з тексту, повна і цілковита нікчемність, ніщо і ніхто, порожнеча. А отже, Будда. Цей Топаз є штатною бодгісатвою і полковником Махаяни. Ціною отримання піздюлей ця тітушка досягла омріяної нірвани і тепер хоче нам щось повідомити, прозвістити щось важливе і рятівне. А може отой його корабельний кіль замість носа є знаком? Знаком чого в такому разі? Натяк? На що?
— Учні, просто переїбіть мене клумаком з гравієм — і все буде добре.
— Так, вчителю Топазе! Одразу після вечірнього богослужіння переїбемо вас таким клумаком. Хулі. Очікуйте, але перед тим благословіть нас.
— Даю команду. Омінь.
Діти мої! Протести, революції, суспільні рухи — це завжди народна, і не лишень, творчість. Власне, з цього й починається будь-яке збурення, якщо йдеться про справжнє, вистраждане і наболіле.
Тяжкі творчі судоми московитської інтелігенції, врешті-решт, призвели до жовтневого соціалістичного заколоту, а секрет популярності Адольфа Гітлера криється в нетрях німецького романтизму. Спочатку був Вагнер, а потім був Гітлер. Спочатку був Чернишевський, а вже потім продразвьорстка і смерть мільйонів. Що ж стоїть за терористичним неврозом оркочухонських мас Чималої Лугандоні?
Відкрию таємницю: Кобзон і Дуґін, коштовна перука і гарна борода. Страшно навіть уявити собі, до чого може призвести заколот, в культурну основу якого покладено такі речі, як борода і перука. З Кобзоном усе зрозуміло — якісна сколківська голограма, добре загримована під усе ще живу людину. З другим, між тим, цікавіше, бо жодного Дуґіна, судячи з його ж текстів, не існує. Принаймні, Дуґіна-істоти.
Існує лишень Дуґін-генератор ахінеї. Комп’ютерна програма з мудрими євразійськими очима.
Але це, так би мовити, філософсько-естрадні підмурівки маргінального сепаратизму. Подивімося, яких саме форм набуває безпосередня, парадняково-низова протестна творчість. Ніякого муралу, або стріт-арту, майже не зафіксовано, окрім кириличних матюків на стінах, рунічного напису «Роися» на привокзальному паркані та пожмаканої георгієвської стрічки в калюжі з людської крові. Також неабияким культурним надбанням стали жахливі карикатури та ескізи до кримінальних наколок, що їх знайшли в потрощених наметах Антимайдану в Марийському парку після закономірної втечі цієї терористичної кодли.