«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Притоку дали до того самі цїсарі. Притисла їх біда, збунтував ся Їх воєвода, Варда Склїр, і приступив з військом до самого Константинополя. Цїсарі, не маючи помочи, звернули ся до Володимира, просячи помічного війська від нього. Володимир згодив ся, але захотів, щоб цїсарі видали за нього свою сестру, та й ще мабуть прислали йому корону і убрання цісарські. Є пізнїйший переказ про цісарський вінець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; сей переказ звязуеть ся з короною московських царів, званою Мономаховою шапкою, і розуміють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пізнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода іде мабуть від того Великого Володимира і тільки потім перейшов на його одноіменного правнука, як близшого предка московських князів.
Володомир післав цісарям шість тисяч війська і воно помогло погромити бунтівників, та й потім зістало ся там на службі. Але як минула ся біда, цїсарі почали відтягати ся від того, що пообіцяли Володимирови. Для візантийського цїсаря вважало ся дуже великою ганьбою видати свою сестру за варварського володаря, за якого Греки вважали київського князя дарма, що він хрестив ся. Тоді Володимир ударив в болюче місце Візантиі—на її кримські володіння. Туди з давна вже руські князї простягали руки, і в попередніх трактатах Греки раз-у-раз убезпечали ся, щоб Русь не воювала їх кримських городів.
Тепер Володимир пішов і обложив столицю кримських володінь Ві-зантиї—Херсонес, або як у нас його звали—Корсунь. Місто було кріпке, обгорожене сильними мурами і трудно було його взяти. Але зрадив оден Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду— без води Корсуняне мусіли піддати ся. Цісар не міг їм дати помочи, бо в Візантиї знову підняло ся повстаннє й иньші війни. Володимир опанував Корсунь і з ним цілий Крим. Щоб вернути собі сї краї, цїсарі мусїли сповнити дані Володимирови обіцянки: вислали царівну Ганну до Корсуня, там відбуло ся весїллє їі з Володимиром, і той віддав по сім Корсунь Грекам „за віно, за царівну".
Серед сих подїй непомітно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де се стало ся, в Корсуні, чи в Киіві, а иньші казали, що в Василеві, теперішнїм Василькові коло Київа. Одна звістка каже, що похід Володимира на Корсунь став ся на третїй рік по його охре-щенню, і се дуже правдоподібно, що він охрестив ся ще перед походом. При хрестї прийняв імя Василя—по імени свого швагра цїсаря Василя.
26. Нова культура
Охрестивши ся сам, Володимир приложив усїх старань, щоб поширити християнство яко мога в своїх землях. Задумавши зблизити свою державу з Візантиєю, приодягнути її блеском візантийськой культури і слави, він натурально мусів бажати приподобити яко мога свої землї до візантийського житя. З другого ж боку, як добрий полїтик міг він розуміти, як звяже його землї по-ширеннє в них нової віри з її блискучим обрядом, виробленими формами, міцно організованим духовенством, і звязана тїсно з церквою книжність, освіта і артистична творчість. Міг міркувати, як скріпить політичні звязки таке розширеннє сеї нової церкви й духовенства з княжої руки, під її охороною і опікою. Така державна церква як по иньших землях так і тут мусіла стати союзником і помічником полї-тичної власти, княжої держави, скріпляти своїми впливами їі вагу і значіннє—так як то й стало ся.
Літопись оповідає, що Володимир, вернувши ся з кримського походу до Київа, казав понищити ідоли—статуї богів поганських, що стояли на горі, коло княжого двору: одні порубати, иньші спалити, а ідол Перуна казав привязати коневи до хвоста й так тягнути з гори на ріку, а люде мали йти й бити його палицями „на поруганнє", потім вкинути в Днїпро й не давати йому нїде пристати до берега. Понищивши ідолів, казав. усім людям прийти другого дня на ріку, аби ніхто у не важив ся не послухати ся. і Люде посходили ся, сказали їм розібрати ся, війти до води, а попи стояли на березі й читали хрещальні молитви, і так охрещено цїле місто гуртом. Так оповідає літописець, і подібно справді мусіло стати ся в Київі та по иньших більших містах; мабуть тільки не так нагло і несподівано: певно, наперед толковано все таки людям дещо про нову віру, тим більше що й перед тим були вже по більших містах свяще "ики й могли поучувати людей.
Ріжні письменники, що самі мусїли ще памятати ті часи, оповідають, що тоді за Володимира охрещено „всю землю", і де не ставало доброї волі, помогав страх: „як не з любови, то з страху хрестили ся". За тим пішло будо-ваннє церков, наставлювано священиків і віддавано їм дітей в науку— „почав Володимир брати дітей у значнійших Людей і віддавати на науку книжню", каже літопись. Для будови й прикрашування церков закликувано з грецьких країв всяких майстрів і мистців: архітектів, малярів, золотників—від них переймали їх штуки місцеві люде, і так поширювала ся візантийська штука, особливо церковна.