Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
- Але ж чому його нема? - промовив Шаміль і хотів рушити в гущавінь, та саме в цей час десь із-за лозняків перед ними з'явивсь той, кого ждали. Низькорослий, в фуфайці, в чоботях кирзових. Обличчя сухе, блідувате, з чіпким вовчкуватим поглядом. Шамілеві кивнув, Пріся їх уже знайомила, Колосовському ж, міцно тиснучи руку, відрекомендувавсь:
- Байдашний.
Дарма що росту непоказного, міцність почувалася в осадкуватій, доладній постаті зі ще не втраченою виправкою - не один рік, певне, ставав наввипинки в кадровій службі. Чоботи заброджені, на голові - кепчина з наплюснутим на лоба козирком. Було щось майже черстве в твердому й маленькому - з кулачок - обличчі. Очі сірі, доскіпливі, глибоко під лоба всаджені. Найбільше увагу приковував цією доскіпливою сторожкістю погляду, в якому було щось важкувате, малоприємне. “Та не дітей же тобі з ним хрестити”, - дорікнув собі в думці Богдан. І що симпатії до нього не відчув - це теж було зараз не надто важливе. Важливим було, що перед тобою людина, якій можеш довіритись. Прісин брат, лейтенант-оточенець. Не було образливим, що він розглядає, вишільновує тебе, мовби прицінюючись та внутрішньо виважуючи, чого ти вартий. А що в ньому є оця насторога, щось навіть схоже па притаєну підозріливість - так що ж тут дивного? Ці якості тепер, в цих умовах, уже не гандж, вони стають скоріше достойніство людини… Зате потім - одразу па “ти”:
- Так оце ти будеш Колосовський… Чув і про тебе від сестри, давала характеристику… Німецькою володієш?
- Трохи. В основному вивчав французьку. Ще які вас цікавлять анкетні дані?
- То вже моя справа. Треба буде - спитаю.
Сіли під верболозом, Байдашний добув з кишені двогорлу солдатську маслянку, відкрутив кришечку, витяг з неї акуратно нарізані для цигарок папірці з німецької газети. Закурили. Шаміль дививсь па лейтенанта повеселіло, йому, видпо, приємно було бачити перед собою Прісиного брата, дарма що Байдашний нічим ніби й пе схожий на свою красуню сестру. Може, хіба що вдачею, незламністю, міцністю духу. Сидить навпочіпки, жадібно затягається, спльовує в пісок раз у раз. Досмалив, затоптав недокурок.
- У вас у радгоспі буде створено ядро.
Сказав як про щось вирішене, буденне. Потім стаг. розпитувати про решту полонених. Доскіпливо, у подробицях. Хто з якого роду військ, хто на що здатен, на кого можна до кінця покластись. Дещо радив. Від дечого застерігав.
- Поспішність потрібна при ловлі бліх..Гарячковитих ми будемо остуджувати, - і чомусь суворо зиркнув на Шаміля. - Найменший промах - і голови нам всім полетять. Люди - різні…
Оскільки йшлось про барак, про товаришів, Колосовському здалось, що такі остороги тут навіть зайві. Сказав:
- На наших можна покластись. Саме слово полонений - це як пароль, тут зради не бійся. Хто здатен був зради тії, той сюди не потрапив.
Байдашний зиркнув на Колосовського, подумав.
- Переконливо. Але осторога в нашім становищі ніколи не зайва. Бо тут все часом вирішує… випадковий випадок.
Він так і сказав “випадковий випадок”, і Колосовський мимовіль погамував усмішку: стиліст… Лейтенант, одначе, помітив і це.
- Так, випадковий випадок, - повторив він твердо. - Через це найбільше й буває провалів. Обережним, хитрим, підступним - таким будь, така тут тактика. Без чистоплюйства: не з благородними маєш справу, з падлюками. На все йди, аби лиш перехитрити… Бо це окупація, пойняв?
І вже з внутрішнім непідробним переконанням, з почуттям права, впевнено й чітко пояснює, інструктує, як треба підбирати людей, як буде здійснюватись зв'язок їхнього ядра з ним, із Байдашним… Через сестру йтиме зв'язок.