Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура

А чи можна буде йому глянути на неї бодай одним оком? Чи дозволю я йому коли-небудь подивитися на неї?

Зрештою, я мав пообіцяти йому дурничку — всього лише тисячу триста років життя — а він так прохав мене! Тож я пообіцяв йому. Але при цьому мимоволі зітхнув. Хоч зітхати було цілком безглуздо, бо Пусс іще не народилась. Така вже вона, людська природа — коли напливають почуття, ми не мислимо. Ми тільки відчуваємо.

Увесь день і всю ніч тільки й розмов було, що про мою експедицію, і всі наші хлопці один поперед одного намагалися удружити мені і всіляко опікувалися мною, забувши про власні несправджені мрії; вони так хвилювалися, чи пощастить мені перемогти однооких потвор і визволити тих перестиглих старих дівуль, наче король доручив це діло їм. Що й казати, то були хороші хлопці, але діти, справжні діти. Без кінця вони радили мені, як вистежити велетнів і як запопасти їх, навчали мене, якими заклинаннями зводити нанівець ті чи ті чари, давали всілякі мазі та зілля для зцілення ран. І нікому не спадало на думку, що, коли я справді був тим могутнім чародієм, за якого себе видавав, мені не потрібні були ні поради, ні зілля, ні заклинання проти чарів, ні, тим більше, зброя й панцир — навіть у бою з вогнедишними драконами, навіть у змаганні з чортами, свіжоспеченими в пеклі, не кажучи вже про якихось нікчемних провінційних людожерів.

Я мав, як водиться, рано поснідати й вирушити на світанку, але моє спорядження завдавало мені бісової мороки, і тому я трохи затримався. Влізти в ту збрую — справа аж ніяк не проста і вельми марудна. Спершу треба загорнутися в ковдру — щось ніби прокладка для захисту від холодного заліза; потім натягти на себе кольчугу — таку собі сорочку з довгими рукавами, зроблену з дрібних переплетених сталевих кілець; плетиво це гнучке, і якщо кольчугу кинути на підлогу, вона впаде купою, мов вогка рибальська сітка. Важчого й незручнішого матеріалу для нічної сорочки не придумаєш, а проте в такому спідньому ходив багато хто — і збирачі податків, і реформатори, і королі, все королівство яких складалося з однієї коняки та вельми сумнівного титулу, та всілякі подібні до них особи. Потім треба взути черевики, схожі на човни-плоскодонки, на які накручена сталева стрічка, і пригвинтити до закаблуків великі остроги; припасувати сталеві гетри, наколінники, набедреники; надіти наспинник та панцир. І тут ви починаєте відчувати деяку незручність, проте наряджаєтеся далі: до панцира чіпляєте коротеньку спідничку з широких сталевих пластин, що заходять одна за одну спереду, але розходяться ззаду, щоб можна було сидіти в сідлі, — ця спідничка нагадує невдалу модель перекинутої вугільної скрині і так само мало придатна щоб її одягти а чи витерти об неї руки; потім ви оперізуєтеся мечем, на руки надіваєте рукава, схожі на колінкуваті димарі для кімнатних чавунних грубок, а до них припасовуєте і залізні рукавиці, на голову — залізну пастку для щурів із сталевою сіткою ззаду, що захищає потилицю, — і простору для руху вам лишається не більше, ніж грифелю в олівці. Тепер вам уже не де танців. Людина, запакована в такий спосіб, — усе одно, що горіх, якого не варто розгризати: шкаралупи грубезна, а ядерце — в щілинку між зубами проскочить.