Мисливськi усмiшки (збiрка)
- Автор: Вишня Остап
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Мисливськi усмiшки (збiрка)». Краткое содержание книги:
- i крутюсь на мiсцi, не знаю, куди тiкать! А воно вдруге - як хрокне! Так я як прянув з очерету й вискочив якраз навпроти провалля... Почув тiльки, що й од мене щось шелеснуло й подалося в напрямку до рiчки! Та де там було думати, що воно... Я вискочив з очерету й помчав прямо на провалля. З провалля вилетiв, як хорт, добiг до лiсу, й на грушу. Сiв, звiв курка, чекаю. Довго сидiв, нема нiчого. Аж ось чую, гукають:
- Кузьма Дем'янович! Кузьма Дем'янович! Агов! Де ви? Агов-гов-гов!
- Я тут! - кричу. - На сiкача засiв! На грушi!
- Зла-га-га-газьте!
- Не злiзу! - кричу.
А воно й справдi, я й сунувся, був, iз грушi злазити, - не злiзу. Груша висока, стара груша, i аж до половини нi сучкiв, нi вiття - самий стовбур! Як я на неї видерся, вбийте мене, й досi недопойму...
Пiдiйшли товаришi. Зняли мене з грушi.
- Бачили що-небудь? - питаю я їх.
- Анiчогiсiнько не бачили!
- Та як же ж, - кажу, - не бачили, коли ж щось хрокнуло, та не раз, а аж двiчi. I шелеснуло щось од мене! Я вiд нього, а воно вiд мене. А що хрокнуло, хай мене бог поб'і, - кажу, - своїми вухами чув!
- Так то ви, значить, - питаі мене Iван Петрович, - на провалля прянули?
- Я ж, - кажу, - я! Воно як хрокне, - я думав, що сiкач, i з очерету!
- Та то я висякався! - каже Iван Петрович. - Тiльки я сякнувся, воно щось як шелесне бiля мене, а я думав, що сiкач, та й собi од нього до рiчки!
Аж ось дiдок пiдходить.
Ми на нього:
- Де ж вашi свинi? Де ваш сiкач?
- Нема хiба? - здивувався дiдок.
- I слiду нема, - кажемо.
Виходить, пiрнули!
- Куди пiрнули?
- Пiд воду! Куди ж!
- Та хiба ж дикi свинi пiрнають?
- Не знаю, як де, а в нас пiрнають! - каже дiдок.
- А що ви гадаіте, - мiркуі Кузьма Дем'янович, - могло бути! ксть же ж морськi свинi, могло буть, що й рiчнi і!
- Так отаке-то трапилося з нами на полюваннi кабанiв. Я й досi нiяк недопойму, як я з провалля вискочив, як я на грушу видерся?! П'ятдесят же шостий менi... Пал ото такий, виходить, охотницький! Так отак сiкачi бiгають! Прудкий звiр, - додав Кузьма Дем'янович.
Полюють дикого кабана з собаками-гончаками чи спецiально на таку охоту натасканими псами, але здебiльша i найчастiше полюють його з загонщиками.
Коли на вас вискочить дикий вепр, ви не встигли втекти, ви вже тодi його, ясна рiч, стрiляіте.
Стрiляти треба обов'язково кулею, цiлитись у голову або в серце, бити треба наповал, бо поранений кабан - звiр страшно лютий, вiн кидаіться на охотника, з розгону всаджуі йому своі страшне iкло прямо в пуп i з криком "Ага, попавсь!" поре мисливця по черевнiй бiлiй лiнiї од пупа вгору до грудей.
Коли вiн сам смертельно поранений, - вiн лягаі тут же, поруч охотника. I обидва вони потихеньку вiддають душу боговi.
Потiм уже сходяться охотники, лаштають носилки i несуть i свого загиблого товариша, i дикого кабана до машини чи до залiзничної станцiї.
Тi, що несуть загиблого товариша, - дуже сумнi, бо, їм дуже жалко хороброго мисливця, що впав жертвою благородної спортивної своії страстi.
А тi, що несуть забитого кабана, - дуже веселi, бо "такий мисливський трофей трапляіться не дуже часто.
Коли ви йдете болотом, де обов'язково і цiлий табун диких свиней i де бродить величезний сiкач, не менш як пудiв на п'ятнадцять вагою, дуже корисно проказувати таку нiби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охотi нашим предкам-мисливцям (мiж iншим, молитва ця корисна не тiльки при полюваннi кабанiв, а корисна вона й при охотi на всякого звiра).
Така молитва:
Ви зорi-зiрницi, Нiч темна темниця, Замикаіш ти i церкви, i хати Ще й царськi палати. Замкни звiрю вуха й очi, Щоб я пiдiйшов i не промахнувся...Коли ви таку молитву прочитаіте з вiрою, то, безперечно, зможете пiдiйти до кабана, незважаючи на те, що вiн звiр дуже обережний, i слух у нього, як у найталановитiшого диригента симфонiчного оркестру.
З вищенаведеною молитвою можна й треба полювати дикого кабана навiть самому, продираючись заплутаними стежками й перескакуючи з купини на купину в очеретяному болотi.
А взагалi, ще раз кажемо, полюють кабана iз загонщикамн.
Трапляіться, i дуже часто трапляіться, що кабан, почувши чи довiдавшись, що спереду стоять на номерах мисливцi з жаканiвськими в рушницях кулями, i бувши не зовсiм певний, що всi вони прянуть на грушi, - повертаіться i йде на загонщикiв.
Бо вiн звiр хитрий, - вiн знаі, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немаі.
Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякаі й, смiючись, побiжить далi.