Покарання
- Автор: Квант Роман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Покарання». Краткое содержание книги:
Звісно, не вагаючись, я підписав договір і продав усі права. Більше того, я погодився написати сценарій до фільму такий, який найбільш точно відтворить усю картину подій. Звісно, я ніколи не писав кіносценарій, але пропозиція була варта того, щоб спробувати. Мені навіть пообіцяли досвідчені кіносценаристи давати поради і допомагати.
Коли все завершилося, я повернувся додому у хорошому настрою. Всі проблеми відійшли на задній план.
Все було чудово. Я знову писав роман до пізньої ночі. За роботою я непомітно випив п’ять пляшок пива. Але натхнення було міцніше за алкоголь, тому я не сильно сп’янів.
А коли ліг спати, то ніяких кошмарів мені не снилося. Я прокидався двічі тільки для того, щоб піти на кухню покурити. І все.
Ніякі Долини мене не цікавили до наступного дня.
Я спав до ранку, як мале дитя, здоровим глибоким сном, який ніхто та ніщо не могло потривожити.
Розділ 11
Я сидів у кріслі і палив цигарку. Крізь відчинену кватирку вітер задував в приміщення тепле, свіже повітря. Знаходячись у прекрасному настрою, мені зовсім не хотілося перейматися проблемами. З самого ранку я поснідав і написав частину роману. Це додавало мені життєвої наснаги.
Я пригадав Зоряну, дівчину, з якою познайомився кілька днів тому. Пора вже назначити побачення. Тому, я зателефонував їй і домовився про зустріч о п’ятій вечора. Отже, все було добре.
Проте, в наступну мить я знову відчув себе Безконечністю.
Спочатку все йшло нормально. Я сидів за монітором комп’ютера і писав прозу. Муза знову прийшла до мене в гості. Пальці бігали по клавішам клавіатури, а строчки тексту швидко з’являлися на екрані, створюючи абзаци, цілі сторінки та розділи. Я перебував у пафосному захопленні від творчого натхнення. Звичайно, про всі інші речі на той час я забув.
Але деякі речі не забули про мене. Написавши кілька сторінок, я почав відчувати в собі дивні зміни.
Навіщо я пишу книжки? Який яка на фіг з мене письменниця?
Це вже остаточно переповнило всі межі мого здорового глузду. Я підскочив зі стільця, відчуваючи знайому ситуацію. Знову ці страшні відчуття, чужого тіла. Проте цього разу здавалося, ніби вона опинилася в моєму тілі. Я підійшов до дзеркала і побачив у відображенні обличчя юної дівчини.
Це була Долина.
Це була та сама Долина.
Невже знову все це почалося? Я заплющив очі від страху, наче відгородився від реального світу. А коли розплющив їх, то побачив вже самого себе у дзеркалі.
— Досить! — сказав я. — Ці наркотики остаточно зведуть мене з розуму! Я більше не буду практикувати такі стани зміненої свідомості. Я належу тільки собі. Я — це тільки я, а не хтось інший.
Та чи було так насправді? Звідки я можу бути впевнений, що я — це саме я? Адже світ переповнений загадок та протиріч. То як можна довести, що ці образи реальні, а не ілюзії?
Ось у чому питання. Питання, яке залишається для мене не зрозумілим. Чи можу я самостійно з цим справитися? З цього приводу мене терзали величезні сумніви, які ніяк не давали заспокоїтися. Я пішов на кухню і випив чарчину горілки. Через кілька хвилин я відволікся від цих аномальних подій. Мені вдалося трохи розслабитися і провести годину за переглядом телевізора.
Але потім я знову почав повертатися думками до галюциногенних відчуттів видозміненої реальності. Нарешті до мене дійшло, що це було марення. Я не міг у дзеркалі бачити нікого окрім себе. Просто втомлена, занадто не контролююча хвороблива фантазія видала мені бажане за дійсне. Я можу ще допустити якісь галюцинації при вживанні наркотиків. Але якщо тверезо над цим подумати, то я не збираюся вірити у Долину і що це має якесь значення. Хоча, бажання зустрічатися із членами клубу «Аномалія» та вживати психоделіки в мене зовсім відпало.
Я виходжу на вулицю. В мене є одне нестримне бажання поїхати в університет, в якому навчається Зоряна. Вже не було сенсу приховувати від самого себе, що ця дівчина мені страшенно подобалася, ба навіть більше: я в неї закохався по самісінькі вуха, втративши голову.
Тому, не гаючи часу, я сідаю в «Тойоту» і їду містом до пункту призначення. Я керую авто, а в думках постійно прокручую образ Зоряни — такий чарівний, милий, надзвичайно прекрасний, як розкриті пелюстки червоної троянди, з голосом співучим та дзвінким, як у чарівних пернатих друзів — лісових птахів. Цей візуальний образ викликав у мене екзальтаційне бажання жити далі, рухаючись вперед до мети; надихав мене писати новий роман, трохи під іншим кутом зору глянути на життя та просто кожен новий день починати з чудового настрою та задоволення самим фактом, що я народився на цей світ.